Новий роман Ярослава Мельника «Хай завжди буду я» увійшов до десятки найкращих романів у Франції за 2024 рік. Як не дивно, але в Україні про це ніхто ніде ані не писнув. Чому? Наші літературні «метрии» не вважають його прозу вартою уваги? Чи, може, не вважають цього автора за свого? Але ж він сам визнає себе українським письменником, хоч і живе в Литві.
Перший день нового року — день народження видатного, без пафосу й перебільшень, українського письменника Василя Кожелянка. Автора культових “Конотопа”, “Дефіляди в москві”, “Дітей застою”, “Котигорошка”. Як на мене, автора геніального. Нині було б 68. За життя геть не хайповий, навіть цурався піару, важнєйшего із іскуств, як відомо.
У перший день 2025 року, підбиваю читальні підсумки року, що минув. Торік я прочитала 53 книжки загальним обʼємом 15556 сторінок. На кожну з книжок написала відгук. Більшість книжок – твори українських авторів і лише 10 перекладні. Зазвичай це співвідношення більш-менш рівне, але цього разу вийшло ось так. Думаю, це результат того, що зараз виросла ціла плеяда чудових українських письменників.
Який дивовижний збіг! Смертоносні дрони і ракети ворога, які, безумовно, були націлені на ОП (центр прийняття рішень!), влучили вчора в будівлю Спілки Письменників України. Хоча насправді між цими двома будовами лежить величезна прірва.
В нас в родині так завжди її називали. «Спілка». Там батько був, і я є членом Спілки. Це цілий світ. Дитинства, юності, зрілих років. Це ще живі Мушкетик, Гончар, Загребельний, Дімаров, Яворівський, Драч, Лубківський . На новий рік в дитинстві я найбільше чекав дитячого свята у Спілці. Там показували в актовій залі мультфільми і давали цукерки. Така магія.
«Який новорічний вечір чи ніч тобі, тато, запам’яталися особливо?» Вже чимало було тих вечорів. Веселих і не дуже. З ялинками і без. З подарунками і без них…. Але нині згадався той мій перший дорослий Новий рік… Мене, 17-річного, без вищої освіти, було, як колишнього юнкора, зараховано на посаду штатного кореспондента місцевої районної газети…
Якось чомусь назагал сформувався образ України, як милої молодої дівчинки, з стрічками в косах… Щось середнє між Лесею і Тарасовою Катериною. Бідне, босе, нещасне, знедолене, слабе. Покритка, наймичка… Цей образ немає нічого спільного з нашою історією.
