«Не буває людей не талановитих», – це кажу не я. Це сказала художниця Наталя Дзюб, з якою ми зустрілися через добрий десяток років у Чернігівській літературній школі «Цвіт папороті».
Про радість зустрічі і про задушевну розмову не писатиму. Бо її минулої суботи було так багато, що й досі не полишає відчуття свята. Добре знайомі імена й обличчя авторів досить відомих своїм талантом, які давно вже стали моїми друзями й колегами: Ліна Ланська, Наталія Коса.
А пісні Ганни Верес-Демиденко уже відомі в Україні. Як і відомі ручні роботи талановитої місткині Олександри Дідович, талановитої в усьому: в літературному мовленні, творенні шедеврів зі шкіри та інших матеріалів, а головне – душевній щедрості.
Й зовсім нові обличчя, молоді – різні.
Але такі натхненні, такі світлі у своєму бажанні творити літературу. Я навіть не стрималася, коли закінчилися заняття і слухачі школи почали розходитися, вже в коридорі спинила талановитого юнака – Олександра Білогуру і попросила: «Ви пишіть, обов’язково пишіть. У Вас усе вийде».
Обов’язково вийде, і не лише в Олександра.
Спочатку вони слухали, говорили, писали. А потім слухала я. Слухала і поринала в емоції, переживання, перші спроби або майстерно виписане слово моїх колег по перу. Справді, колег. Бо вони творитимуть духовний світ України сьогодні і завтра. Берегтимуть українське слово, плекатимуть рідну мову й після нас передаватимуть наш скарб майбутнім поколінням.
Певна, цей ланцюжок ніколи не обірветься допоки стоятиме світ. Шкодувала лише, що у свій час, коли моє перо починало на папері виводити на шляхи-дороги моїх літературних героїв, мені не трапилося такої школи. Доводилося самотужки, шляхом спроб і помилок долати перші письменницькі сходи. І найбільшим моїм вчителем було саме життя.
А нинішнім, особливо – початківцям Чернігова – пощастило. Дякувати хочеться всім: найперше – ініціатору й координатору проекту «Чернігівська літературна школа «Цвіт папороті» Людмилі Зіневич. І ще найперше – Українському культурному фонду, який підтримав цей проект. І тим багатьом людям, які не лише підтримали проект, а й активно працювали в ньому.
Ганно Василівно (йдеться про голову обласної організації Національної спілки письменників України), Ви не пошкодували ні свого часу, ні своєї праці, щоб проект запрацював на повну силу. Доземний уклін Вам.
Ось так, друзі, часом скаржимося, що в нас усе не так. Озирніться, побачте й підтримайте тих, про чиї титанічні зусилля сказано лише двома словами «ініціатор і координатор». Кому не бракує ні часу, ні серця мрії багатьох людей зробити реальністю.
Валентина Мастєрова
