Одна російськомовна українка, захищаючи свою рідну рос. мову, написала у Фуйсбукові з приводу англійської: ця мова теж була мовою колонізаторів, півсвіту повбивали з англ. мовою на вустах. На жаль, в українських інтелігентних колах немає розуміння, що імперії бувають різними: західні несли колонізованим вищий рівень культури, а Росія — специфічна імперія, часто її називають неправильною, і не тому, що вона сухопутна.
До речі, російські інтелектуали взагалі завжди пишуть про самоколонізацію, вони не вважають захоплені росіянами території чужими, а таке розуміння і не передбачає деколонізації. Такі вони — «хорошіє» русскіє.
Україна, її історія надавала Рос. імперії легітимності, Україна сягнула вищого розвитку: Київ прийняв християнство, коли в Московщині продовжувалася тема «в лєсу роділся, пню молілся», союз із Богданом Хмельницьким надавав Московщині нальоту освіченості, адже Хмельницький (хай і антигерой для Шевченка) знав латину, вчився у латинському колегіумі, спілкувався з європейськими монархами, коли Олексій Михайлович був порожнім місцем, нарешті Мазепа цілком вписувався в модернізаційну політику Петра І, був для Петра І прикладом — взагалі являв собою образ європейського романтика, попереджаючи появу романтизму.
І професори КМА, котрі і стали підмурівком нової культури рос. модерної нації. Австрія була хай не надто розвинутою, але все ж культурною імперією, конституційною монархією, що визнавала права національних меншин, тому Галичина і виявилася розвинутішою за Наддніпрянщину, що гибіла в Росії без конституції.
А вже в СССР гибіла вся Україна. Румунія, Угорщина Польща — теж були країнами нерозвиненими, тому визискували українські території без знаку +: ані тобі освіти, ані медицини на відміну від Франції в Африці чи системи права, яка в Індії лишилася після англійської колонізації.
Взагалі про все це написав Ніл Фергюсон у книжці «Цивілізація: як Захід став успішним». Зовсім недаремно західний спосіб життя подобається усьому світові, авторитарному теж, просто західний стиль життя є наслідком демократії, а не навпаки.
Щодо постколоніалізму в українській культурі, то можна прочитати книжку Віталія Чернецького «Картографуючи посткомуністичні культури», в якій ідеться про рос. і укр. літератури. Книжка інформативна (а це мета нинішніх авторів), містить цікаві й критичні спостереження, автор адаптує постколоніальну термінологію, вироблену для країн «третього світу».
Думаю, що укр. науковці не повинні вживати «орієнталізм» у випадку України, бо Україна не є щодо Росії Орієнтом. Аналогічно «креоли» не дорівнюють малоросам, а в нас на відміну від Латинської Америки суть справи полягає у малоросах, місцевих українцях, що вірять в імперію, а не в Україну, а не в нащадках колонізаторів. Також українці не мають жодного вираженого ресентименту до Росії, навпаки, вони толерували її доти, доки Росія не вдалася до реваншу.
Висновок тут один: ніхто, окрім самих українців, не напише про постколоніальну українську ситуацію. Однак українці мають розуміти, що рос. імперія не дорівнює західним, бо вона неправильна, завжди була слабко розвиненою, її модерність залишалася під знаком питання, Росія брала кількістю, витримкою і повною зневагою до людського життя. Такі її ідеали.
Роксана Харчук
