Читаю я змалку, десь років з 5-ти. Перша книга, принаймні, яку достеменно можу назвати – Гоголь, «Вечори на хуторі біля Диканьки». За роки стільки читано-перечитано. Одразу скажу одну банальну, але не зайву річ: у кожного свої смаки. Тому книги, про які йтиметься як мої улюблені, хтось оцінює доволі нейтрально чи прохолодно. А улюблені книги когось пройшли «повз мене». Це очевидно.
Після скандалу з витоками секретної військової і воєнної інформації з надр Пентагону «лафа» відкритого спілкування між чиновниками оборонного відомства США і журналістами закінчилася. Якщо раніше я «полював» за Ллойдом Остіном і генералом Міллі аби довідатись про поставки в Україну ракет ATACMS з дальністю стрільби на 300 км, то бодай з натяків можна було зрозуміти: що і як.
На початку квітня, понад сорок років тому пішов від нас Віктор Близнець (10.04.1933–2.04.1981). Удома, в країні дитинства, і сонечко сяє лагідніше, і дощик нашіптує молодесеньким брунечкам щось обнадійливо-мрійне. Згадалося, як під час першої моєї межової ситуації рятувалася «Землею світлячків», готуючи її для постановки на сцені (так мріялося, що повість-казка прийде до маленького українця віршованою п’єсою і розповість про засторогу, закладену в творі, щодо заздрісних і підступних печерних монстрів, які звикли все нищити і загиджувати, тому сунуть навалою на Квітучу Долину).
Одна російськомовна українка, захищаючи свою рідну рос. мову, написала у Фуйсбукові з приводу англійської: ця мова теж була мовою колонізаторів, півсвіту повбивали з англ. мовою на вустах. На жаль, в українських інтелігентних колах немає розуміння, що імперії бувають різними: західні несли колонізованим вищий рівень культури, а Росія — специфічна імперія, часто її називають неправильною, і не тому, що вона сухопутна.
Вразливих прошу не читати. Хоча щоденні новини вже більше року значно страшніші й суміші. Далі я опишу свій день чотири роки тому. … Мій організм 21 квітня 2019 року поводив себе незвично. Він давав прикрі сигнали. Отже, тієї неділі, у день виборів президента, я вирішив працювати до 15.00, потім піти на виборчу дільницю, потім — у кіно.
21 квітня 2019 року — Вибори президента України. Ми з Оленкою — урочисті, у вишиванках і намистах, щойно проголосували. Стільки було пристрасних дебатів перед тим, cтільки суперечок… Але чомусь вірилось, що здоровий глузд неодмінно переможе. Уявити, що попереду нас чекають такі страшні випробування, ми навіть думки не могли допустити…
