Вразливих прошу не читати. Хоча щоденні новини вже більше року значно страшніші й суміші. Далі я опишу свій день чотири роки тому. … Мій організм 21 квітня 2019 року поводив себе незвично. Він давав прикрі сигнали. Отже, тієї неділі, у день виборів президента, я вирішив працювати до 15.00, потім піти на виборчу дільницю, потім — у кіно.
Напередодні не їв нічого для себе незвичного. Зранку теж. Просто стан був пригнічений. Відчуття чогось поганого для моєї країни. Про їжу кажу не дарма: раптом приблизно о 14.00 несподівано відчув нудотний порив. Побіг у туалет, мене вивернуло. Перевів подих, віддихався, попив води. Перед виходом — знову вивернуло. Плани не міняв.
Доплентався до дільниці. Виконав обов’язок. У кінотеатрі знову побіг до сортиру… Ні, я змусив себе не міняти планів і сходити в кіно. Коли вже йшов додому, порив змусив забігти глибоко в кущі. Благо, вже зеленіло і людей не особливо було. Чотири рази за день на рівному місці 48-річний чоловік «ватсона» не гука…
Нікому не казав тоді нічого. Наступний ранок показав: це були сигнали, погані сигнали. Так живі істоти — не всі, але є така особливість, — реагують на наближення катастрофи. Землетрусу, цунамі тощо.
Тільки той раз катастрофа була рукотворною. Її створили руки 73% дорослих громадян, котрі прийшли в Україні на вибори президента. Більше читайте у великому тексті історика Олександра Зінченка, текст якого «гуляє» зараз на Фейсбук.
Андрій Кокотюха
