На старості років я дедалі частіше думаю про те, що отримала базову славістичну освіту, яка мені, на жаль, зовсім не придалася. Тривалий час славістика функціонувала у світі як русистика. Вона була популярною, бо СССР підживлювало до неї інтерес — була ця русистика-славістика ретельно замаскованим слов’янофільством російського зразка, я б сказала — імперіалістичним слов’янофільством.
Нині славістика фактично померла.
І тут не обійдешся словом: шкода або даремно. Славістика необхідна, бо саме вона покликана розвінчати міф про слов’янське походження росіян. Росіяни — нація державна, яку сколотили без жодного слов’янського етносу на території самої Росії.
Усе це велике шоу про три братні народи — просто сміховина в добу комп’ютерних технологій. І славістиці — саме їй, а не політикам — належить нарешті сказати про цю брехню. Не бути слов’янам модерними націями, доки вони не скажуть про Росію, що ніяка вона не слов’янська країна.
Краще б наш президент розвивав славістику, а не будував чергову бульку у формі університету майбутнього. Я захоплююся слов’янами, бо вони таки стали державними народами, хоча пророкували їм смерть і Енгельс, і Маркс, а компартія проводила над ними усілякі експерименти. Однак слов’яни й досі зашугані вєлікой русской культурой, еліти — підкуплені газпромом, інші за православієм взагалі нічого не бачать, але це минеться.
Особливо боляче за чехів — цих засновників слов’янофільства, тієї інтелектуальної течії, яка була першим проявом суспільно-історичного мислення недержавних слов’янських народів, зокрема і нашого у формі Кирило-Мефодіївського братства. Це згодом росіяни приватизували слов’янофільство, а ми, мудрі, вирішили про нього взагалі не згадувати і цим викривлюємо власну антропологію.
Недержавні слов’яни були настільки слабкими, що національне самоусвідомлення відбувалося у них спочатку у колективній формі. Для нас, до речі, чеські інтелектуали у 1860-х зробили чимало доброго, напр., саме вони захищали українців перед поляками в часі Польського повстання 1863-64 рр. Ми маємо зрозуміти, що чехи в питанні польсько-українського порозуміння зробили дуже багато, бо вимагали, аби українці самі вирішували власну долю.
Саме під чеським впливом поляки почали задумуватися над порозумінням з українцями, хоча йшло це порозуміння важко. Важке воно й досі. Думаю, мало хто чув про Едварда Грегра — власника друкарні в Празі, який видав празького «Кобзаря», зокрема й том із нелегальними Шевченковими творами. Цей младочех узяв на себе відповідальність за це видання, щоб полегшити долю Олексадру Русову.
Грегр видавав також найповажнішу чеську політичну газету «Národní Listy», в якій чимало уваги присвячено було русинам, тобто українцям. Тепер цю газету можна прочитати у вільному доступі — уся вона оцифрована. Не однією англійською живемо…
Роксана Харчук
