Перечитую статтю Лесі Українки «Малорусские писатели на Буковине» і її варіянт «Писателі-русини на Буковині» (1900), і ловлю себе на думці — на фактичному світоглядному нерозумінні Лесею Українкою цього письменства. Особливо там, де тичеться Стефаника: і є наступником Федьковича, і малює переважно сільський пролетаріат, і закидає однотонність його малюнків, і не любить ліричних акордів.
На старості років я дедалі частіше думаю про те, що отримала базову славістичну освіту, яка мені, на жаль, зовсім не придалася. Тривалий час славістика функціонувала у світі як русистика. Вона була популярною, бо СССР підживлювало до неї інтерес — була ця русистика-славістика ретельно замаскованим слов’янофільством російського зразка, я б сказала — імперіалістичним слов’янофільством.
Наступного тижня президент США Джо Байден здійснить свій перший візит на європейський конинент. Разом з дружиною, леді Джилл Байден, він відвідає Великобританію, Бельгію та Швейцарію. Це буде перша закордонна поїздка президента США. Ця поїздка має засвідчити прагнення Америки відновити трансатлантичні відносини та здійснии новий поштовх до тісної співпраці з американськими союзниками та партнерами задля вирішення глобальних викликів.
Дивна річ – творчість. Ревізую свої роботи і ось натрапляю на такий вірш у блокноті. Нехай би вчора написалося, а то ж одинадцять років тому…
