Мої вітання Людині, яку люблю і шаную вже 51 рік! Визначний культуролог, публіцист, мислитель, той рідкісний тип людської особистості, який погано продукується в усі епохи… А могло скластися й інакше.
«Мене дуже цікавив спорт, – говорив Скуратовський в одному з інтерв’ю, – я займався боксом. На жаль, у цій справі у мене нічого не виходило, я виявився доволі бездарним. Починаєш думати, і раптом вже лежиш на рингу. Тренер нахиляється наді мною з криком: «Думати будеш у бібліотеці!». Що ж, довелося перекочувати в бібліотеку». І слава Богу!
Хоча виглядає символічно: як тільки людина починає думати – її одразу посилають в нокдаун. А чи й в нокаут. Пару разів одлежишся опісля такого – і перестаєш думати: та будь воно прокляте. Так влаштоване життя – мислячих людей намагаються бити, і якби тільки руками-кулаками… Скільки разів били Вадима Леонтійовича – перелічити важко. А він щоразу піднімався і знову займав бойову позицію.
До часів Перебудови-Перестройки Скуратовського влада одверто недолюблювала. Починав-бо класично і переможно – захистив кандидатську дисертацію, видрукував книжку, почав викладати в Київському університеті. От з тих часів я, тодішній студент філфаку, і знаю, і шаную цю супернеординарну людину. І за колосальний інтелект, і за відвагу, з якою він завжди воював за принципи, яких тримався непохитно… Звісно, це мало кому подобалося, тому й відтісняли його на задвірки життя. Не відтіснили!
НІ НА КОГО НЕ СХОЖИЙ! Через роки Сергій Маслобойщиков запросив Скуратовського на роль у фільмі «Співачка Жозефіна і мишачий народ» (за творами Франца Кафки, пророча картина, до речі) і він зіграв роль такого собі інтелектуала, якого вже не чують… Нині ми дожилися саме до такої ситуації, хіба не так? На телеекрані, а практично у кожній інформаційній шпарині, суцільні політики найдешевшого розливу – і ніц інтелектуалів!
В одному з інтерв’ю Вадим Леонтійович нагадав: Письменник Марсель Пруст мріяв, аби щоранку людина виймала зі своєї поштової скриньки не газету, а «Думки» Паскаля, одного з найглибших людей всіх часів і народів. Одначе, із сумом відзначав Скуратівський, людство до такої поштової скриньки не готово.
«Але ж треба готуватися! Іншого виходу в нього немає! Інакше грядуть катастрофи, які можуть бути поставлені на конвейєр». Це сказано 13 років тому. Нині ми вже спостерігаємо за роботою такого конвейєра… Не чуємо Скуратовського і людей його рівня!
До речі, Вадима Леонтійовича не раз запрошували у кіно. Опісля «Співачки Жозефіни…» Сергій Маслобойщиков зняв Скуратовського і у «Шумі вітру». Якщо складуться зорі і Сергій зніме картину про Григорія Сковороду, чомусь думаю, що буде там і Скуратовський – ні, не в ролі Сковороди, хоча щось сковородинське у ньому таки прозирає, але обов’язково буде. А Роман Балаян зняв його у «Райських птахах» (2008), фільмі про те, як збивали з ніг, стирали з карти життя мислячих людей у часи радянські…
Не вдалося нікому збити з ніг ВАДИМА СКУРАТОВСЬКОГО, не вдалося. Берімо приклад. І монтуймо поштову скриньку, куди надходитимуть «Думки» не тільки Паскаля, а й Скуратовського.
Сергій Тримбач
