За совєтських часів данинські хлопці служили зазвичай дуже далеко від рідної домівки. Могли за ті три армійські роки й любов закрутити із чужинками. Але щоб женитися там? Ніколи такого не бувало. Лиш зі своїми!
А тут раптом звістка тріснула селом, мов громовиця: демобілізований Хведька привіз чужу молоду! Аж із-під Курська! Та й придане за нею нечуване — мотоцикл із коляскою і молочне порося.
Ту молоду відразу прозвали «кацапкою». Не лише за те, що говорила винятково російською і не пробувала бодай кількох фраз вимовити по-нашому, — а ще була до безміри лінива. На город поза хатою навіть носа жодного разу не показала. Де вже там, щоб на колгоспне поле. Весь час возилася з тим поросям на ім’я Вася. Тримала його біля себе в хаті й мало не в ліжко вкладала.
Чи не відразу й розкрилося, що то за пташка у селі несподівано з’явилася. Ще весілля не встигли відгуляти, а вона вже булла помічена в сороміцькому вигляді з іншим сільським залицяльником у верболозі за Сажалкою.
Учорашній армієць виявися порядним, але й суворим: без усіляких прочуханів-скандалів вмить вигнав її з хати.
Вклавши нашвидкуруч у коляску свого улюбленця Васю та щось із власних лахів, чужа гуляща дівка не покинула Данину. Переїхала своїм мотоциклом… на сусідню вулицю. Пристала до перестарілого удівця.
Невзабарі – така ж історія.
За це її в селі прозвали ще однією кличкою — «малада».
Скільки разів вона отак «виходила заміж» – ніхто достеменно не знає. Але згадують і дотепер. Не за неї, а за надресированого підсвинка Васю.
Щоразу після того, як тимчасова хазяйка вигукувала то на одному, то на іншому кутку села: «Вася!!! Cмахіваєм атсюдава!!!», — порося стрімголов вискакувало чи то з хати, чи то з хліва і з розгону та вдоволеним вереском стрибало в коляску мотоцикла його оригінальної власниці.
Їхали обоє обживати нове місце…
Останній вибрик «маладої» запам’ятався тим, що Вася пробував із звичного розгону застрибнути до коляски мотоцикла, будучи вже розгодованим на данинських харчах річним кнуром. Отож, бебехнувся посеред коляски так, що й мотоцикла того розвалив.
Після тієї оказії чужа «малада» таки з’їхала із села назовсім. З відремонтованим мотоциклом і кнуром Васею.
Шкодують і тепер сільські розгадники, що не вдалося простежити, де і з ким надалі велася та, яка не прижилася серед них.
А от чужинська фраза «смахіваєм атсюдава» таки затрималася в лексиконі данинців. Лиш змінився змістовий акцент: її вимовляють тепер жартома. Зосібно й тоді, коли захмелілі гості засиділися в доброго господаря за столом…
Микола Тимошик
Із книжки «Село»
