Ми з ним особисто ніколи не бачилися. Але того, що він є чоловіком моєї однокурсниці Світлани Орел, уже достатньо для пошанівку з мого боку. Та і взагалі його звати Василем, а Василі, скажу вам чесно, поганими не бувають. Василь Бондар пише так, як уже не читають. Хтось його називав навіть останнім селянським письменником.
Проте в цій книзі зібрані інтерв’ю, рецензії, нариси про наших письменників — є там і відомі Євген Гуцало, Григір Тютюнник, Михайло Слабошпицький, Григорій Гусейнов, і маловідомі Федір Непоменко, Володимир Кобзар, Валерій Герасименко (навіть я таких не читав). Головне, що є в цій книзі — дошукування суті українського Слова.
Книга видана ще в Кіровограді, на вулиці Леніна, накладом раритетним — 500 особин.
А на книзі автограф: «Василеві Чепурному, якому москалі трощать вивіски на його червоній оселі, а він їх любить. Василь Бондар, березень 2010-го».
Автограф треба пояснити.
«Червона оселя» — це чернігівська «Просвіта», на якій якраз тоді побили вивіски. А про любов написав тезка після моєї статті «Помстимося Росії… любов’ю», що друкувалась у журналі «Київ».
Василь Чепурний
