Минулої ночі (на 25 листопада) нелюди-путіноїди, скаженіючи від своєї природної люті, жорстоко атакували «шахедами» Україну, здійснивши передусім найбільш масований за всі часи повітряний напад на Київ. Не випадково, оскільки четверта субота листопада в Україні — національний День памʼяті жертв Голодоморів. Три Голодомори-геноциди срср (росії), злочинно організовані для знищення українців, закарбовані як пам’ятники ненависті українців до вселенського зла, яким є московит.
Не буде помилкою, коли скажемо, що нині кремлівськими бузувірами коїться черговий геноцид, намагаючись остаточно вбити Націю фізично, духовно, політично, знищуючи нашу Ідентичність і Державність. Україна і Світ, не завжди розуміючи реальність, стикнулися вкотре з варварами, які наділені тільки двома звіриними інстинктами – бажанням вбивати і звичкою “можем павтаріть».
Що можна протиставити цій здичавілості, який антидот буде найбільш дієвим і спасенним ? Єдине – вбивати зло! Скрізь і завжди! Тому в ці тривожні години, коли в дуже зоряному київському нічному небі безперестану наші Воїни ловили променями прожекторів клятих москальсько-іранських «шахедів», чомусь згадувалася одна з посвят Ользі Кобилянській (від Агати Турчинської) :
Із рідних надр, з душі твоїх краянів,
Є міць у ній: вбивати в людях зло
Й народжувати дух титанів.
Мабуть, справедливо й по-Божому праведно, що ця ніжно-чутлива душа «Гірської Орлиці» нині (на своє 160-річчя!) також зі своїм народом, країною, «перекладаючи» власну Музу Слова на сувору українську реальність війни, будучи оберегом рідної землі. Глибоко поетично й філософічно колись висловилась про таку її священну місію Галина Тарасюк:
Я на порозі Вашої оселі.
… Сьогодні Ви дописували «Землю» –
Не панську і не наймитську – свою.
А Олександр Олесь на честь Її 65-річчя (1928 р.), линучи до «недосяжних вершин» волі і долі, напише Кобилянській свій «низькій уклін», що дуже перекликається із сьогоденням:
Спасибі ж Вам, що в час розпуки
Ми в гору все ж здіймали руки
І не кляли життя й землі…
Стояла мряка над землею,
А ми очима і душею
Ловили промені у мглі.
Як важливо, щоби саме ці живильні промені, наповнені енергією «нестьмареного обличчя» – Творчині «Землі», «Людини» і «Царівни», були завжди з Нами і серед Нас.
Георгій Філіпчук
