11 лютого Ігореві Стратієві стало б на 61 літо…
Саме на «суботу» не дожив. Не додумав.
Уже чотири роки як…
«Від суботи до суботи» – розважальною годиною з Першого каналу українського радіо він приходив щотижня в Україну. А що ж було між тими суботами з Україною? Яка вона йому бачилась-мислилась?
А ось що:
Молоденький хорунжий нудиться.
Не рятує його вже вино,
Україну на сьомій вулиці
Розміняли без нього давно…
А хто ж її розміняв?! – зависло і досі висить у повітрі на столичній, колись богемній Пушкінській.
— Їду в третьому трамваї додому, – якось він мені, за кавою. – і над вікнами – чорним по білому – не повіриш, товстий напис: «Диво-дивне Україна – під жидами твоя спина».
— Та чого не повірю – повірю, – я до нього. — Народ скаже – як зав’яже.
Cатановські-диявольські анцихристи… Поборні лихварні лантухи… І далі нанизуйте – скільки вам уже на те заманеться – чорний ґешефт…
Ігор Стратій був поет.
Намагався докопатися. Попередити. Просвіту дати. Не в задругу нинішнім офіційним пройдисвітам.
Він Є. Сучасний. Живий.
Спочивай, брате!
Краплина чесної печалі і суму за тобою — з нами.
Олександр Сопронюк
