За день у Києві подивився два фільми – «Одного разу в Голлівуді» (Тарантіно з Бредом Піттом і Ді Капріо) та «Іловайськ 2014».
Голлівуд відпочиває.
Така собі американська жуйка, коли протягом трьох годин весь час щось чекаєш, але…
А наше кіно – Щось!
Сильний, динамічний, пронизливий, міцно, талановито (які візуальні метафори!) зроблений фільм. Пронизує до кісток, мурашками пробігається шкірою, висікає несподівану чоловічу сльозу.
Попри художні достоїнства, це кіно треба дивитися, щоб зрозуміти – чому? Чому воюємо, чому вмираємо, за що, проти чого, проти кого, а головне – як це відбувається?
Це страшно.
Але страх страшний доти, доки не глянути йому в очі. Вони заглянули — і тому перемагають. Смертю подолавши смерть. Бо вони – «на своїй землі», як мовиться в останній фразі стрічки.
Такий фільм (а його побачить і здригнеться світ) особливо на часі тепер, коли дехто там, у Києві, починає «соромитися» праведної оборонної війни.
Мирослав Дочинець
