Сьогодні — 10 років, як на цьому боці світу немає Василя Кожелянка — видатного поета, прозаїка, публіциста. Дуже сумно… Згадую наші поїздки й виступи…
Що я можу сказати тобі, друже-брате, у Вічність?
Хіба ще раз подякувати за дружбу і розмови, за допомогу й підтримку. Знаю, що ТАМ ти зараз часто спілкуєшся з героями, які полягли за Україну і вам є про що поговорити.
Знаю, що досі думаєш і духовно піклуєшся про тих, хто ще тут.
А ще я хочу написати у твоєму стилі твір, наприкінці якого хлопці-переможці питимуть пиво, сидячи на мавзолеї лєніна, а потім «відливатимуть» під кремлядську стіну.
Але це буде не «історія якби», а «історія так буде».
Довгої і класної Вічності тобі, Базіліо!
Сергій Пантюк
