На ранковій (публічній) каві із Йосифом Зісельсом під час розмови про єврейські та не єврейські питання Чернівців та України потрібно було мені починати не з простого, а таки зі складного питання. Бо насправді відповідь саме на нього цікавить мене значно більше, ніж те, чи повернуть колишній Єврейський народний дім єврейській громаді.
Нехай навіть комусь це складне друге питання видасться опортуністичним. Зважаючи на мій рухівський стаж з 1989 чи 1990 року, коли ми з кількома викладачами і студентами створили перший осередок НРУ на тоді ще комуністичному істфаці, сподіваюся, що мені його пробачать нинішні УРА-патріоти. Зрештою, відповідь на це опортуністичне запитання такого явного оптиміста, як пан Йосиф, вочевидь, мала би запалити це відчуття, дещо пригасле останнім часом, також у тих, хто поділяє моє сумніви.
Зважаючи на глибоке осмислення паном Йосифом Зісельсом проблем цивілізаційної і національної ідентичності, які врешті-решт визначають наш персональний вибір у багатьох ситуаціях, в тому числі під час виборів, питання саме про це. Про відчуття зради моєї європейської ідентичності з боку Європи і так званого цивілізованого світу. Не знаю, як ровесники, але особисто я ще з початку 90-х років був переконаний, що місце України не тільки у НАТО, але й у Європі також. І моє покоління точно доживе до того часу, коли це трапиться.
Тепер, коли минуло тридцять років, упродовж яких я жодного разу не відмовився від європейської ідентичності, яка визначала як мої політичні уподобання, так і конкретний вибір під час усіх голосувань і Майданів, раптом з’явилося оце прикре відчуття зради. Саме воно переслідує і непокоїть все частіше.
Не був би таким категоричним, якби не добре знання історії. Чернівецькі євреї, сусіди моїх дідів-прадідів, теж колись пишалися своєю відданістю німецькій ідентичності. Однак всі чудово знають, як ця європейська ідентичність з ними вчинила.
Шановний професор Вольф Москович нагадав мені епізод з книжки Ісака Вайсґласа «Steinbruch am Bug: Bericht einer Deportation nach Transnistrien» [Каменоломня на Бузі. Відомості про депортацію до Трансністрії], в якому старий єврей, гордий своєю німецькістю, стоїть у вантажівці, що перевозить євреїв на гарантовану смерть з румунської у німецьку зону Трансністрії.
Він мабуть теж до кінця вірив, як ми зараз віримо Європі, що німці, з якими у нього спільна культурна ідентичність, не завдадуть йому шкоди?
Юрій Чорней
