На ранковій (публічній) каві із Йосифом Зісельсом під час розмови про єврейські та не єврейські питання Чернівців та України потрібно було мені починати не з простого, а таки зі складного питання. Бо насправді відповідь саме на нього цікавить мене значно більше, ніж те, чи повернуть колишній Єврейський народний дім єврейській громаді.
Три Папи Римських просили українських президентів віддати костел св. Миколая в Києві католикам, за кошти яких він, власне, і був побудований напередодні Жовтневого перевороту 1917 року. Усі гаранти щось там обіцяли і жоден нічого не зробив.
Коли зачепиш якусь тему, наприклад, нашого літературознавства, треба її продовжити. Я завжди дивувалася, що наші літературознавці виявилися такими ласими на західні теорії, застосовуючи їх до української літератури, де треба і де не треба. Добре, зараз так розвивається західне літературознавство, яке виконало усю підготовчу, чорнову роботу перед інтерпретацією, що заполонила все. Я не даватиму оцінки цьому явищу, хоча дуже часто таке літературознавство нагадує в гру в бісер.
В моїх руках — айстри, позаду мене — ціле поле незнищенного золотарника канадського. По телебаченню виступала нещодавно знана етнографиня (не називатиму прізвище), яка розповідала про традиції ритуальних українських букетів на релігійні празники, які, ясна річ, пов’язані із нашою українською язичницькою культурою, віруваннями наших пращурів.
