Кінець серпня завжди нестерпно пронизливий, аж до млості. Іноді такий, що вже не годен його стягувати і хочеться вручну доскролити літо до кінця. Скіпнути пару тижнів як трек у плеєрі. Не допивати і залишити згусток літа на дні, там де завжди дуже густе і солодке…
Заснути і прокинутись десь у другій половині вересня, коли вже зрозуміло як жити далі.
Кінець серпня – це дуґласівський Ресторан на краю Всесвіту, в який потрапляли через машину часу за годину до кінця світу, щоб насолодитись видивом колапсуючого космосу. Тільки гості за пару хвилин до фіналу всі вертались по своїх часах, а ми не можемо.
Везунчики.
Бо наше літо колапсує і світ з ним змовився, але ми не маємо куди подітись і мусимо це невідривно спостерігати.
Кінець серпня – це довга подорож, після якої гостро хочеться додому. Як пісня Джона Денвера. Кантрі… «Country road take me home»
Володимир Гевко
