Жовто-синій прапор і тризуб у часи мого дитинства можна було побачити лише в журналі «Перець» — там друкували карикатури на закордон, і в центрі сидів грубий буржуй-капіталіст із мішком $1000000, десь там на периферії куклукскланівці вішали негра, безробітні з таблицями «Шукаю праці» на грудях теж тіснились десь скраєчку…
… Воєнщина у високих кашкетах малювала гострими стрілками плани нападу на СРСР, а біля трона буржуя копошилися всякі недобитки, реваншисти, чанкайшисти, і серед них дядько у смушковій шапці з обвислим шликом, понурий і упосліджений. Бувало, що йому художник малював одну ногу мертвою, з прив’язаною кісткою. Мабуть, щоб підкреслити, що націоналісти відійшли в далеке минуле. І цей дядько тримав у руках жовто-синього прапора. Або якийсь тризуб біля нього валявся, розламаний. Але силует тризуба був саме той, канонічний.
А в реалі наш прапор я побачив на мітингах у Львові десь у другій половині 1980-х.
А на першій «Червоній Руті» в Чернівцях прапор замайорів уже по-справжньому, і я зрозумів, що це назавжди!
Олександр Ірванець
