Нарешті знайшов час і переглянув фільм «1917» від Сема Мендеса. В UHD якості, на великому екрані домашнього кінотеатру. У повсякденній гонитві пропустив, на жаль, показ цієї стрічки у кінотеатрах.
А в «карантинних» реаліях, дивитися батальні фільми на смартфоні – все одно, як в старому анекдоті – слухати пісні Челентано по телефону у виконанні Рабіновича (у радянські часи, був у народному фольклорі такий гумористичний персонаж).
Як зазначає кінорежисер Олег Чорний, “наші глядачі не знайомі із світовим спадком кінематографу про Першу світову війну”.
Перша світова, яку ще іноді називали «імперіалістичною», була нам, радянським школярам, фактично невідома. Безумовно, коли йшлося про війну, то мали зазвичай на увазі Велику Вітчизняну. Знали, що була ще «колись давно» громадянська, іноді старші люди майже пошепки в розмовах згадували фінську…
… Початок 90-х.
Ми, група київських туристів, у «дитячому» поході в Карпатах. Стали табором на Чорногорі, на полонині поблизу села Дзмброня під горою Смотрич, поруч з колгоспною молочною фермою, що тоді ще працювала.
Щоденні радіальні виходи з малечею в довколишні гори. Якось по дорозі до гори Піп Іван зупинилися перепочити, але хіба дітлахи всидять на місці. Нишпорять довкола, звісно, замість ягід, знаходять щось «цікавіше».
– Дядько Андрій, дивіться, що це, – каже Альоша Жембровський, і передає гільзу від набою.
І яким було моє здивування, коли замість очікуваної гільзи сорокових років, побачив на вкритому синьо-зеленою цвіллю металі тавро «1913». Далі, вже зійшовши на хребет, побачили окопи, колючий дріт.
– Так то москалі тут з австріяками у Першу світову билися, – того ж вечора пояснили мені чабани-гуцули.
Не знаю, куди поділася згодом та гільза, яку тоді взяв собі на спомин. Але, іноді, коли брав її у руки, згадував Чорногору, дорогу на гору Піп Іван повз Вухатий Камінь, окопи, і «дивну» знахідку.
Згадував, і як тоді ввечері, біля багаття, подумав: «А то не москалі билися з австріяками, то українець стріляв в українця. Східний в західняка, і навпаки, западенець – в східняка, воюючи за чужі інтереси чужих імперій»…
Андрій Михайлик
