Уявіть, що хтось написав книжку про ваше рідне місто. Точніше, про людей, які там мешкали. Про аристократів і злочинців, письменників і пройдисвітів, винахідників, духівників, учених, штукарів… Витягнув на світ Божий ціле століття.
Обтрусив, провітрив, поскладав акуратними стосиками. Вклеїв до родинного альбому історій та світлин…
Чернівцям пощастило – їм подарували такий альбом. Це книжка Сергія Воронцова «Книга з повітря Czernowitz. Житія чернівчан на тлі часу і міста».
Здається, його автору значно цікавіше в минулому, ніж у сьогоденні. В минулому, коли Чернівці звалися Czernowitz, родичалися з «бабцею Австрією», розмовляли багатьма мовами (зокрема німецькою) і жили цілком по-європейському. Принаймні, так здається нині. Адже «час, мов вуаль, робить усе, що під ним, романтичнішим».
Найкраще в цих есеях: перед нами — не музейна зала зі статуями «історичних постатей». Перед нами оживають люди. Шукачі щастя, носії ідей, шанувальники муз, коханці долі, раби історії… На жаль, лише четверо з них — жінки. Сестри, дружини, колеги. Початок ХХ століття, що вдієш.
Водночас книзі не бракує зв’язку з реальністю. Автор сплів тонкі візерунки з минулого й теперішнього. Із роздумів про любов і ненависть між людьми та народами, привабливість і потворність ідеологій, мир і війну, місце держави у приватному й публічному житті людини та багато іншого.
«Одягатися люди стали різноманітно, а думають у радянському стилі». «Неможливо пояснити в цій країні, де ненавидять так безглуздо, навіщо писати про дивака Мозеса. Можливо, тому тут так складно, незручно, важко жити?»
«Пацифіст», — скажуть одні.
«Ліберал без позиції», — пхекнуть інші.
«Єврей», — «глибокодумно» зауважать треті.
І покажуть цим, наскільки вузько мислять.
Раджу цю книгу дорослим, які полюбляють нетривіальні екскурсії в минуле і «потримати в душі те, що звично в ній не тримають».
Аніта Вінкельмаєр
