Справа Коломойського цікава і непересічна, у ній багато питань і мало відповідей. Це точно не справа про банальне шахрайство з метою прибутку. Це, радше, історія про те, як чоловік йшов до успіху, мов у відомому мемі, але трохи не підфартило. Варто розуміти, що крадіжка коштів, в якій звинувачують Коломойського — юридично і фактично відбулась у його власного приватного на момент крадіжки банку.
Тобто технічно це справа Коломойського як власника банку і вкладників банку, які мали постраждати в результаті цієї крадіжки, бо гроші він вкрав їхні. Але постраждалих приватних вкладників у Приватбанку не виявилось, бо все пішло не так, як, схоже, планували керівники банку.
Тобто, по суті, цей злочин неунікальний, бо історія сучасної України знає багато кейсів, коли банкрутував великий банк і виявлялось, що там пропали величезні кошти невідомо де. Той же Дельта-Банк із найбільш відомих. Що не заважає колишньому власнику Дельта-Банку вечеряти в дорогих ресторанах Києва і вести нормальне життя.
Приватбанк був банком Коломойського для обслуговування всієї його бізнес-імперії, куди входило багато крупних підприємств. В якийсь момент банк перестав бути просто обслуговуючим і почав займати хороші позиції в банківському секторі України і збільшувати поволі частку ринку.
І тут трапилось те, що для мене найцікавіше. На якомусь етапі керівники Приватбанку побачили, що величиною частки банку можна скористатись у злочинних цілях. Придумали це перед періодом інтенсивного розвитку банку і для цього сформували суперфективну команду з його розвитку чи суперефективна команда спочатку розвинула банк настільки, що власники захотіли цим скористатись, але жадібність фраєра загубила.
На піку своєю популярності ПБ був на голову вищий від усіх конкурентів, навіть банків із західним капіталом типу Райфазена і ОТР. Величезна мережа терміналів, емісія карток мільйонами, приват24 – інтернет-банкінг, який був фантастично крутим на момент виникнення і зараз все ще в топах. Окремо Приват-24 вплинув на економіку і розвиток дрібного підприємництва більше, аніж будь-яка приватна структура України, включаючи Нову пошту. Молодший Дубілет ікона айтішників і юних підприємців, Гороховський – така ж ікона для трохи старших. Перший був страшенно активний медійно, навіть пішов до першого уряду Зеленського, але надія відбілити всю цю історію провалилась і він пропав з ефірів.
Особисто я вважаю, що ніякої крадіжки не мало бути. Вірніше, вона не мала бути проявлена. Коломойський просто сподівався, що Порошенко опиниться перед пропозицією, від якої не зможе відмовитись — проігнорувавши вимогу дофінансувати ПБ десятками мільярдів, на вулиці вийдуть десятки тисяч обдурених клієнтів Приватбанку. Навіть сотні тисяч. Приват-банко-майдан. Посеред війни. Тому Порох за розрахунком мав просто дофінансувати банк і не чірікати. Але Порох дофінансував і чірікнув – відібрав ПБ у власність держави.
І якраз цього наші направду геніальні схематозники, схоже, не передбачали. Це і стало водорозділом, який їх зробив ворогами і далі українська політика круто звернула в неочікуваний бік.
Воістину, Приватбанк настільки вплинув на історію і економіку України, що став абсолютно особливим. І 80% впливу – абсолютно стихійні і неплановані. Неясно, до речі, чому економічним злочином приватної структури займаються державні антикорупційні органи. Частково через те, що Коломойський у той час був ще держслужбовцем, рятував Дніпропетровську область від сепаратистів. А, може, що масштаб крадіжки настільки великий, що без корупційних схем і прикриття державних структур було не обійтись? Невідомо, якщо чесно.
І ще це дуже яскравий кейс, що буває, коли економіку не контролювати, даючи якійсь структурі зайняти монопольне становище – завжди є шанс, що ця структура скористається своїм монопольним становищем в злочинних цілях. Бо може це зробити.
Володимир Гевко
