Економіка

Одна череда на кілька сіл

У селах Пролетарська Рудня, Грабівка, Мекшунівка Ріпкинського району на Чернігівщині є свої пасовиська. Аж чотири їх на три села – луги називаються Хуторище, Тарасевичка, Гала, Вигон. На кожному з них ще не так давно випасали сільські череди. Тепер же на три населені пункти – одна череда. В ній — лише десять корів. Та й тих скоро поменшає.

Люди звели корів у міжсільську череду, аби у такий спосіб хоч трішки полегшити догляд за тваринами. Як-не-як, не самому ж щодня наглядати за худобою!

Більшість випасів тепер «простоюють». Пастухи вибирають ділянки між селами, аби корови були ближче до домівок. Між населеними пунктами відстань невелика.

– Мені випадає три дні пасти на місяць, — каже Меланія Граб, якій уже 73 роки. Пояснює:
– За кожну корову власник повинен пасти череду по черзі. Якби худоби було більше, то й менше довелося б усім клопоту. А так доводиться дуже часто перегонити череду з однієї паші на іншу. У моїй Грабовці є 4 корови, у Мекшунівці теж стільки. А в Пролетарській Рудні уже лише 2 корови. Старші люди не мають сили тримати корів, а молодші не дуже-то й хочуть займатися обтяжливим ділом.

Меланія Василівна працювала у колгоспі свинаркою, дояркою. Довелося потрудитися і листоношею. Допомагає їй пасти стадо сестра – Євдокія Мекшун із Мекшунівки. Хоч худоби і небагато та жінкам у поважному віці вже нелегко поратися із особливо норовистими тваринами. Обидві мають купу хвороб. Хоча у селі не дуже пожалієшся на свої болячки. Нема коли за клопотами. Жінки ще тримають господарства і стараються себе обслуговувати.

– У мене корови нема, — каже Є.Мекшун. – Уже такий вік, що не подужаю.

– Років з 10 тому у Грабовці було 15 корів, — ділиться думками її старша сестра Меланія. – А тепер і я вже буду Зорку продавати. Нема здоров’я її тримати. Позаторік наймала косарів, щоб траву косили. Торік купила сіна за 1300 гривень. А цей рік вже нічого не заготовляла. Аж до сліз жалко корівку. Та що я можу зробити без хазяїна? Діти просять, щоб я її продавала. Дочка з Любеча, а син з Чернігова не наїздяться кожен день допомагати. А це все –клопіт.

– Молоко забирають заготовачі із молокозаводів?

– Їм не вигідно сюди заїжджати. Далеко! Та й ціна у них невигідна. Люди роблять сметану, сир. Їдуть продавати у Славутич на базар. А ще молоко купують дачники.

… Чи довго проіснує ця міжсільська череда? В окрузі безліч лугів, трави! Але… вельми бракує рук, щоб потекла молочна ріка чи хоча б струмочок…

Сергій Павленко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.