Нам слід бути обережними, коментуючи події у Білорусі. Щоб не нашкодити. Бо всякі аналогії та порівняння з Україною – безсенсові. Скажімо, у комуністичних концтаборах практично не було білорусів, зате багато було українців, литовців і грузинів. Це все і сьогодні має значення!
Безглуздими вважаю порівняння Лукашенка з Януковичем. Так, їхній глава є диктатором, на його руках смерті багатьох опозиціонерів, які пропали безвісти. До речі, за Януковича такого не було – він і Тягнибоку руку потискав, а не саджав. А вбивали — Кравченка, Чорновола, Ґонґадзе, і то при Кучмі. Зрештою, Лукашенко створив рівень добробуту, про який Янукович і не мріяв. Так, ціною загравань з Росією, але треба визнати, що живуть білоруси матеріально непогано. І це, погодьтеся, також впливає на рівень протестів, адже протестують переважно молоді люди.
А яку вони музику вмикають?!
Віктора Цоя — «Мы хотим перемен!», а не Лявона Вольського. Можемо уявити на нашому Майдані пісні Цоя, або Висоцького чи інших метропольних співаків?!
Звісно ж, і Ціхановська – не лідер.
Он, як швидко вона стала «зливати» протести, заявивши наступного дня після виборів про свою окремішність від вуличних протестів. Зрештою, її прив’язка до російських спецслужб стає все більш очевидною…
Проте білоруси вийшли на протест не за Ціхановську, а проти грубих і нахабних фальсифікацій, яким є велика кількість доказів. Як і українці у 2004 році вийшли не стільки за Ющенка, скільки проти фальсифікацій. Просто українцям пощастило, що в нас на той час був Ющенко, який став лідером. Ціхановська лідером не є. Лідера у білорусів взагалі нема. Як і нема моральних авторитетів – Васіль Биков давно помер, радянських політв’язнів зразка Левка Лук’яненка у них і не було, а Зенон Пазьняк – в глибокій і давній, аж до забуття, еміграції.
Проте українці не мають бути байдужими до подій у Білорусі, навіть попри колишню байдужість білорусів під час наших майданів. Адже це наш сусід, це майбутній ланцюг Балто-Чорноморського союзу, який дасть нам безпеку і, до речі, закриє ситу і збайдужілу Европу від агресивної Московії-Росії, яка нині на межі розпаду – а відтак непередбачувана.
Отже, маємо бути на чатах, відслідковуючи події в сусідній країні. Щось, власне, до того, як пише чудовий прозаїк Владзімір Караткевіч в його знаменитому романі «Дике полювання короля Стаха»: «… хаваючыся наполову в тумане, імчыць над змрочнай зямлёй дзіка е паляванне».
Білоруси ще мають зрозуміти, що дикі мисливці чатують на них з боку Росії, а Лукашенко – лише один із тих, котрі також полюють…
Василь Чепурний, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
