Останній рік я ходжу на касаційні засідання до його вбивці Пукача. Пуста зала засідань — ось де реальні клятви. У кращому випадку — є кілька журналістів. І після цього бачити в стрічці як раз на рік всі згадують, що замовники не покарані… Де ж люди на судах? Може на акціях? Чому ніхто не пише, що Пукач може вийти на свободу? Що із матеріалів справи зникли імена Литвина і Кучми?
Чому ніхто не згадує, що двоє причетних до убивства уже на свободі?!.. А що убивство, у якому зізнався Олексій Пукач, перекваліфікували із «вбивство на замовлення» на «вбивство з особистих мотивів»?
Мовчимо!
Пукач. Він і справді єдиний, хто досі утримується під вартою. Але його шанси вийти на свободу, на жаль, дуже високі.
Нагадаю з вироку жахливі деталі убивства:
Георгія викрали 16 вересня, а убивство скоєно в ніч на 17-е 2000 року в лісі на Київщині співробітниками міліції Протасовим, Поповичем, Костенком і Пукачем.
Приблизно опівночі Попович, за вказівкою Пукача, неподалік від місця зупинки автомобіля, в якому перебував Гонгадзе, викопав яму, приблизною шириною 70 см, і глибиною 1 метр. У цей час Протасов і Костенко залишалися в службовому автомобілі, утримуючи Гонгадзе. Далі Протасов, Костенко, Попович і Пукач вивели Гонгадзе, зняли з нього куртку і черевики. Після цього Костенко зв’язав мотузкою руки і ноги. Пукач, Протасов і Костенко віднесли пов’язаного Гонгадзе до викопаної ями і поклали обличчям вниз. Костенко, за вказівкою Пукача, обшукав Гонгадзе, забрав у нього з заднього кишені ключі і передав їх Пукачу.
Після цього його поклали обличчям догори. Гонгадзе почав просити не вбивати. Пукач запхав до рота Гонгадзе хусточку і почав руками здавлювати горло і шию, а Протасов тримав Гонгадзе за плечі. Оскільки так задушити не вдалося, Попович витягнув із штанів Гонгадзе ремінь та передав його Пукачу. Пукач накинув його на шию Гонгадзе, уперся коліньми в область грудей і почав затягувати.
У цей час Протасов тримав Гонгадзе за праве плече, а Костенко за ноги. Гонгадзе набрав у легені повітря. За вказівкою Пукача, Попович для того, щоб змусити Гонгадзе видихнути повітря, завдав кілька ударів у живіт. Після отриманих ударів Гонгадзе видихнув. Через здавлювання шиї петлею з ременя у Гонгадзе був зламаний кадик. Почалися конвульсії. Протасов і Костенко тримали Гонгадзе за ноги до самої смерті.
Гонгадзе помер близько 01:00 17 вересня.
Упевнившись, що журналіст мертвий, Пукач, Протасов і Костенко скинули його тіло в яму. З метою приховати вчинення злочину, взяли з автомобіля каністру з бензином, облили тіло і підпалили. Коли вогонь згас, Пукач, Протасов, Костенко і Попович закидали яму з тілом землею і замаскували травою.
У жовтні 2000 року Пукач, аби приховати злочин, ще раз прибув на місце поховання Гонгадзе, викопав його та відвіз до лісництва Таращанського району Київської області. Сокирою відрубав голову, і закопав її окремо від тіла…
Вважаю ланкою одного ланцюга і факт, коли 4 березня 2005 року з двома кульовими отворами в голові був знайдений генерал міліції і колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, який підозрювався в організації вбивства Георгія Гонгадзе. Напередодні Генеральний прокурор Святослав Піскун публічно через ЗМІ оголосив про допит генерала. Допит було призначено саме на 4 березня… Смерть генерала була названа самогубством. Самогубство з двома пострілами в голову…
Лише 15 березня 2008 року Апеляційний суд Києва визнав винними в убивстві Гонгадзе трьох експрацівників Департаменту зовнішнього спостереження МВС України – Валерія Костенка, Миколу Протасова і Олександра Поповича.
Протасов отримав 13 років і помер у 2015-му в Менській колонії. А от Костенко (десь з 2014) і Попович (десь з 2017) вже на волі. Дванадцять років, які вони мали би відсидіти — НЕ відсиділи. І що для мене взагалі стало дикістю — про їх звільнення з в’язниці в інтернеті, у ЗМІ взагалі майже немає інформації…
Мовчимо!
І ось 29 січня 2013 року колишній начальник головного управління кримінального розшуку МВС Олексій Пукач за вбивство Георгія Ґонґадзе був засуджений до довічного ув’язнення. Але у січні 2018-ого, за законом Савченко, Пукачу перерахували термін ув’язнення з 6,5 років на 13. Тобто, якщо касація призначить не довічне, а 15 років, то Пукач… поїде додому?!
Касаційний розгляд триває.
***
Георгій Гонгадзе — це не моє покоління. Про нього в дитинстві я чула хіба, коли нас лякали журналістикою. Або й досі лякають. Але чому його покоління забуваає таку резонансну справу?
Розумію, роки йдуть. Все забувається. Все стихає. Але ж це ГОНГАДЗЕ. Це символ правдорубства. Це безкарність високопосадовців. Це честь правосуддя. Це пам’ять народу.
І це страшно.
1. Знати, що за правду вбивають.
2. Зрозуміти, що покарання для замовників убивства не буде, а виконавці вийдуть на свободу.
3. Бачити як справу Гонгадзе забувають.
Я розумію, що і наше покоління прощає багато убивств, не слідкує за резонансними справами, як, скажімо, щодо судів по убивствах Небесної Сотні… Але я не повірю, що нам настільки байдуже. А ще щиро сподіваюсь, що замовники будуть покарані швидше, ніж підуть на той світ.
***
Життя Гонгадзе стало прикладом журналістської правди.
Його смерть — стала прикладом безкарності можновладців.
Чи стане судовий розгляд цієї справи прикладом нездатності суспільства встановити правосуддя? За 20 років таки стала. Українську правду про вбивство Гонгадзе знають всі. А ось юридично цю правду озвучити не здатен ніхто.
… А сьогодні я згадаю, що таки вдячна Георгію Гонгадзе за те, що мала приклад журналістики совісті. Приклад відданості принципам. Навіть понад життя. Але сумніваюсь, що він хотів померти за свою правду. Ніхто не хоче. І наше завдання — змінити устрій системи, яка відбирає життя. Знищити цю систему. Викорінювати зло, яке вона несе. А не пробачати, забувати, байдужіти. Ми залишаємо зло непокараним і живим, а світлі люди платять за це життям. Бо зло таки називають злом.
Аліна Боднар
