Суспільство

Крадії картопляних димів

Як і раніше палять картоплиння. Дими густі простягають руки, довго обмацують пальцями обличчя, вивчаючи кожну риску, видушують з очей сльозу і примушують утікати. Це моє дитинство. Але є у нас такі люди, яких це дратує. Їм, бачте, нема чим дихати.

Зеленим лайном вони дихають, а запашними димами – ніт!
Вони закликають боротися з цим ніжним, запаморочливим запахом. Вони не розуміють на що посягають! Вони посягають на святе!

На тему «палять картоплиння» написано купу віршів… Неймовірну купу віршів! То куди ж нам увесь цей скарб подіти? Відректися?

1.Коли розминаються полюбовно холод з теплінню,
а картоплище на зиму не зоране,
згрібають у купи і палять тоді картоплиння.
іскри летять і блякнуть погаслими зорями…

2.Гірчать дими: це люди палять літо.
Із картоплиння — вогнища ростуть.
І скупо цідиться через небесне сито
Холодно-сонячна осіння каламуть.

3.Палили по городах картоплиння,
жінки в поділ збирали клапті диму
журливо… Та моє коріння
навік вpocлося в острожецьку осінь,
як і колись: десь палять картоплиння,
і дим сідає матерям на коси.

4.А на Заріччі палять картоплиння,
Угору в’ється кучерявий дим,
Застигло сонце у саду осіннім…

5.Картоплиння палять на городах,
Стелиться понад ріллею дим.

P.S. У мене також є вірш на цю тему, але я вам його не покажу. Ви злі і недобрі. Ви крадете у мене дитинство. Піду я у садочок, наїмся хробачків…

Юрій Винничук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.