Під час президентських виборів в Україні було активно застосовано тактику, описану в книзі Сунь-Цзи «Мистецтво війни» (Китай, V ст. до н.е.):
«Нехай на вулицях ворожої столиці шепочуться, що князь обкрадає народ, радники його зрадили, чиновники спилися, а воїни голодні і босі. Нехай мешканці калічать ім’я свого князя і вимовляють його неправильно… Нехай їм за ситого життя здається, що вони голодують. Нехай заможні жителі заздрять тим, хто в князівстві Вей пасе худобу. Розпалюйте внутрішню пожежу не вогнем, а словом, і дурні почнуть скаржитися та проклинати свою батьківщину. І тоді місто саме прийме нас!!!».
Сучасні технології дозволяють дуже швидко поширювати фейки, а влада, доволі часто давала для цього чимало приводів. Хоч і без них творці негативного контенту також не спали. Усвідомлюємо те чи ні, але суспільство втягнулося в одну з найуразливіших інформаційних баталій, що є частиною великої гібридної війни проти України.
«Фабрики брехні», свого часу створені КДБ, суттєво вдосконалені і переозброєні ФСБ. Вони використовують або створюють будь-який привід для формування недовіри до інститутів влади в Україні, а наша доблесна безпека і Мінінформполітики так і не навчилися упереджувати і протистояти розгорнутій битві за «вуха й очі», а відтак і мізки людей. Під популярними гаслами демократичних свобод і права громадян на інформацію ми дозволили супротивнику безперешкодно поширювати дезінформацію.
Кібервійська ФСБ відпрацювали свій хліб сповна. Окрім наших ворогів, проти Президента Порошенка працювали штаби кандидатів у президенти, що не є новиною цих перегонів. Переможець виборів Володимир Зеленський і його команда, як повідомив керівник діджитал-ЗЕкоманди Федоров, зосередили на цьому фронті майже 600 тисяч волонтерів, які охоплювали понад 2 тисячі неформальних спільнот. Звісно, що вони активно працювали не тільки за ЗЕкоманду, а й проти свого конкурента та аргументів його прибічників. Варто звернути увагу і на поширювані фейки та дезінформацію, а також образи на адресу Володимира Зеленського. Дії обох команд не тільки перейшли межу припустимого, а й запустили процес протистояння у суспільстві.
Вибори завершилися, але за їхніми підсумками, відповідно до електоральних уподобань, раптом почали з’являтися ідеї «руху 25», любителів кварти, «чекушки», або всезагального «поЗЕленіння». До того ж ми поділилися чи нас поділили на «порохоботів» і «ЗЕботів». У суспільному просторі запанувала атмосфера образ, взаємного приниження і звинувачень. Як весняна повінь захоплює з берегів увесь бруд, так і передвиборча кампанія, і післявиборчі пристрасті наповнилися словесним лайном. Нас несе у прірву нецензурних пристрастей і взаємних звинувачень. Якраз усе те, що потрібно нашим ворогам. Буду відвертим, бо й сам мало не піддався загальному психозу.
Нам потрібно зупинитися. Насамперед застосування тактики «випаленої землі» мають припинити команди, які працювали на кандидатів у президенти, та й самі номінанти на найвищу державну посаду. Зневага, приниження і хамство не повинні надалі мати місця в українській політиці. Не певен, що це можна врегулювати законом, але й таку спробу варто зробити.
Всі мають пам’ятати: влада дається лише на деякий час і її неодмінно доведеться полишати. Варто відмовитися від планів повної дискредитації одне одного. Чистих у цьому позамежовому протистоянні не залишиться. Новітня історія України вже записала в аннали доволі різні перебіги президентських фінішів. Переможці мають думати про день, коли доведеться звільняти кабінети, а переможені – про свої майбутні перспективи, а найголовніше – про моральний клімат країни, про те, що у гнітючій атмосфері гинуть пагони любові та взаєморозуміння. Замість дискусії про шляхи звільнення нашої території від ворога, замість інтелектуального змагання про кращі проекти розвитку країни нас втягнули (чи ми самі втягнулися) у торжкові суперечки, хто є більшою падлюкою…
Проте мова сьогодні не стільки про головних героїв виборчого процесу, як про кожного з нас, громадян України. Ми скотитися у багнюку взаємних образ, нецензурщини і всіляких поділів. Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать. Певен, що і серед 73,22, як і 24,45 відсотка виборців, є люди, які мали різні, навіть суперечливі мотиви для такого волевиявлення. Це лише один ідентифікаційний маркер. Якби ми провели аргументовані дискусії на різні теми, я думаю, що поділ був би строкатішим і сегментованішим.
Результати виборів – це не демаркаційна лінія.
Ми не вороги. Ми просто по-різному сприймаємо реальність. Більшість і меншість мала право робити свій вибір. І тільки історія зможе розсудити нас. Якщо не припинимо ці словесні баталії і продовжимо сіяти зерна розбрату, то цим неодмінно скористається ворог. Він уже цим користується, підкидаючи дрова у багаття, що починає палахкотіти.
Нам потрібен суспільний діалог і консенсус. Для початку давайте припинимо таврувати одне одного ще й наполягати на своїй винятковій правильності. Перестаньмо змагатися з нецензурщини та приниження людської гідності. Бо допоки вивалюємося у багнюці розбрату, доти ворог підступно дає собі волю на нашій території. Він, а часто й ми самі, підкидає/підкидаємо нові сюжети зі зриву інавгурації, розпуску Верховної Ради, гальмування е-декларування, скасування люстрації, зупинення перейменування УПЦ МП, весняної посадки; насіває/насіваємо нові компромати, тільки б не стихали пристрасті, керовані на взаємознищення. І тоді прийде його (ворога) царювання…
А де будемо ми?
У ярмі. Принижені, пригноблені, позбавлені наших свобод і прав. Чи цього хочемо? Певен, що ні! Певен, що більшість нас об’єднана навколо спільної мети – України, в якій шанують гідність кожної людини, створюють умови для її добробуту і щастя. України без корупції, окупантів, свавілля чиновників і олігархів.
Ми не Зе і не По, ми ГРОМАДЯНИ однієї країни. Це фундамент, на якому може постати Соборність України. Якщо створювати новий політичний проект, то тільки на засадах громадянської єдності.
Сьогодні у православних християн Чистий четвер.
Ми вже знаємо, що найважливіше і чого не потрібно робити у піст, – не їсти одне одного. Очистімо наші помисли і наші серця, проявімо мудрість заради нашого щасливого сьогодення і квітучого майбуття, заради спільної праці.
Щоб забезпечити розвиток і процвітання України, країни щасливих людей.
Віктор Огнев’юк, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
25 квітня 2019 року
