Головний світовий терорист, нацист путін 1 вересня «зустрівся» зі школярами в Калінінграді (правильно Кенігсберг). Кривавий диктатор, «історик-путлєр» дав першовересневий «майстер-клас» під назвою «розмова про важливе» для «калінінградських» першачків з української історії, белькочучи вкотре, що Україна ніколи не мала власної державності, виліплюючи з них чергових зомбованих «асвабадітєлєй».
Навіжений імперець бормотав, що «не лише діти, а навіть багато дорослих, судячи з усього, не знають, що Україна ніколи не мала своєї державності до утворення Радянського Союзу. Не було такої держави».
Після революції 1917 року, продовжував кремлівський узурпатор, більшовики віддали Україні «велику частину історичних російських територій, включаючи Донбас». І зараз їхня армія захищає роzію. А місія наших солдатів (ЗАГАРБНИКІВ), ополченців Донбасу – війну припинити, захистити людей, мешканців Донбасу, і саму роzію».
Цинізм, брехня та абсурд непомірних масштабів, «досконаліші», аніж гітлеро-геббельсівська маячня. Очевидно, що ця бредня не варта ніякої публічної дискусії. І все ж треба таки нагадати цим кагебістським «усезнайкам» про їхню справжню болотяну передісторію.
1. Літописці згадують, коли Київ часів ХІ століття був культурнішим і багатшим за Париж та Лондон, тодішні дикі моzковські племена (чудь, водь, ям, чухна, пєрмь, мокша, мєщєра, єрся, самоядь, югра та інші) не мали ніякої уяви про закони, мораль, державність, а їли сире м’ясо та не знали землеробства.
2. Коли Праукраїна тісно співпрацювала, торгувала з культурним світом – від Греції до Індії, то предки нинішніх путіністів у північній моzковщині ще в ХІХ столітті носили дикунський «одяг» (клапоть шкіри з діркою на голову), такий, який свого часу (понад 6 тисяч років тому) носили мавполюди.
3. Ще в ХІ столітті, пише Іван Огієнко в «Українській культурі» (1918р), Український народ витворив своє оригінальне право, а збір законів під назвою «Руська Правда» (як і «Требник» Петра Могили) були використані московськими царями аж у ХVІІ столітті для «своїх» «Кормчої» (1650) та «Уложенія» (1649).
4. Навіть московські археологи та історики писали пізніше, що на моzковщині не знайдено жодної слов’янської могили чи кургану, а «в жилах московського народу тече не менше 80% фінно-татарської крові» (А.Спіцин, М.Покровський). Тим самим нагадуючи історику-коротуну звідки пішла Руська земля.
5. М. Костомаров у «Русскій історії…» описує страшну безпросвітність мокви і в житті церкви, згадуючи розповідь новгородського архієпископа, навченого і присланого з Києва: «Приведуть мені мужика на посвяту (в священники); я даю йому читати апостола, а він і ступити не вміє; я дам йому псалтира, а він і тут насилу бреде. Я вижену, а на мене скаржаться. Земля, кажуть такая; не можемо роздобути людини, щоб грамоти шупила…». Як пише вже згадуваний Огієнко, що там було обмаль шкіл, а на науку поглядали завжди скоса, «вважали її за діаволів плід». Зате надмірно «обожнювали» брехню. І ця сатанинська «чеснота» передалась у спадок цьому «глубінному» народу. Однак чому ж дивуватися, адже «моzква» з фінської означає «каламутна вода», «каламуть».
6. Варто путінським ідеологам та пропагандистам з «чорним піднебінням» визнати, нарешті, що моzковщина виплодилася як напівсамостійна «держава» з Татарії і прозивалася вона не інакше як «руzькій улус». Недарма їхні історики: Кармазін (татарин), Ключевський, Покровський, що «творили» у ХVІІІ-ХХ століттях, стверджували, що близько 60% «провідної верстви» москвинів були татарського походження. І як не старалися наші духовні навчителі з Києва, Острога, Чернігова вчити справно їх релігійних канонів, одначе моzковити вперто продовжували «молитися» в церквах в одягнутих на голову шапках аж до 1651 року. А сама «ідея» загарбувати й пригноблювати весь світ видумана не московськими царями-псарями, а передана (як ганебний спадок) кремлю та моzковитам монголо-татарськими відприсками Чінгіс-хана. А в суміші з доморощеним чорносотенством та нацизмом і було отримано ідеологію рашизму й людиноненависництва. Цим і «животіє» сьогоднішня роzія.
Тому нехай вони, моzковити, а не ми, Українці, відшукують у болотах та пустелях свою «істинную» історію. А ще – хай прискіпливіше читають «своєго» алєксандра блока, який про них написав: Да, азиаты – мы, / с роскосыми и жадными очами!
Справді, жадібні, загребущі, зажерливі й брехливі. Однак не довго бачитимуть ці злії очі, бо невдовзі таки наїдяться та вдавляться Українською Землею. І тоді настане Божа правда!
Георгій Філіпчук
