Стрівся з одним відомим депутатом.
Він говорить, я — слухаю, але більше придивляюся, наслухаю його єство, точніше – нутро.
І ось враження.
Найперше і найважливіше – відчуття у цьому пещеному тілі великої, всепоглинаючої ситості. Глибинної ситості. Глибокого спокою і якогось тваринного умиротворення.
Йому, скидається на те, ніби щось повторює, відлунює внутрішнім голосом: «Всьо нормально. Всьо идьот путьово. У меня всьо нормально. Да і в странє всьо, в принципє, нормально. Нєпросто, но ідьот нормально».
Так він відчуває життя. Життя, яке йому вдалось.
Як йому убгатися у шкіру людини з пенсією 1500 гривень чи зарплатою 3-5 тисяч гривень, яка не може пристойно лікуватися, харчуватися, яка мусить, врешті, витяги ноги, щоб у нього було «всьо нормально»?
Як?
Та ніяк! Бо з якого б то дива йому у ту шкіру бгатися?
Головне — депутат «чіст» перед своєю сім’єю. В його розумінні. Адже ж, якщо його діти виростуть, як і він, такими ж свиньми – так це ж непогано, зрештою, для життя. Отож — він знову «чіст», як шкло і перед дітьми, і перед собою. В його розумінні.
Можливо, він собі гадає: «Бог мені так щедро посилає – отже я все роблю правильно». Може, навіть дякує собі за себе, за своє особливе призначення у цьому суперечливому світі. Можливо. Але бачу: жодних докорів сумління, каяття у ньому ані ворухнеться і жодної тіні співчуття не прозирається.
Більше того, він – великий патріот.
В його розумінні.
В’ячеслав Шнайдер, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
