У російського генералітету завершився зоряний період: з одного боку на них полює американська розвідка та українські ракети, з іншого бункерний вождь Володимир Путін. І все це добре ілюструється на прикладі глави генштабу міноборони рашки Валерія Герасимова. Герасимова можна абсолютно сміливо називати дороговалютним смертником.
Дороговалютним тому, що коли хтось і влаштовував розпродаж російської армії, то, напевно, там «приклеював» свій інтерес начальник штабу МО РФ. Знаючи бюджети рашистського війська та традиційні генеральські апетити, логічно було б припустити появу Герасимова у списку російського «Форбс», і лише природня «скромність» генерала армії туди його не пустила.
Смертником його варто називати після того, як українська армія перевірила боєготовність усіх цих бойових бурятів, уйгурів та інших орків. Вони виявилися голими, босими, з роздовбаною і не модернізованою технікою, а якщо раптом траплялося воювати сучасним апаратом, то часто він виявлявся без пального.
Ми можемо вважати Путіна тричі бовдуром, але він напевно знає про ефективність «второй армии мира», кількість втрат та поразок, і взявся шукати винних. Джерела в українській військовій розвідці говорили мало не про 5 заарештованих генералів ФСБ та 20 армійських. Але офіційного підтвердження цього не було доти, доки Валерій Герасимов не постав у всіх красі в окупованому рашистами Ізюмі. Уявляєте, цілий начальник штабу, небожитель з військового олімпу і мало не представник списку «Форбс» особисто місив болото в окопах.
Мої співрозмовники з числа військових твердять, що це ганебне заслання могло відбутися лише завдяки верховному гніву: при чому, задача генералу армії була поставлена з великою «любов’ю», — не лише відправитися на фронт, але й на самий «передок». Головний штабіст орків мав особисто керувати наступом російських військ на ізюмському напрямку. «Герасік» 30 квітня відвідав командний пункт 2-ї загальновійськової армії РФ і, «за збігом обставин», вже ввечері цього дня українська армія завдала ракетного удару по об’єкту… близько 200 осіб загинуло, але Герасимов зміг накивати п’ятами. Судячи з усього, раптово передумав командувати наступом.
Що не кажіть, але в цьому сенсі чеченцям набагато простіше: запиляли сторіки для Тік-Току десь у грозненському підвалі і вже отримують бойові нагороди. Тут ми підходимо до того, чому трапилося прикре «співпадіння»: не встиг цілий генерал армії приїхати на «передок», як йому тут же передали «націоналістичний» привіт з присмаком свинцю. Відповідь на це питання дає американська The New York Times з посиланням на урядовців своєї країни: завдяки розвідувальним даним США про російські підрозділи українцям вдалося вбити на передовій 12 російських генералів. Герасимов міг би бути 13, але йому не вдалося отримати повістку на крейсер «Москва».
Мораль в тому, що російське військове керівництво перебуває в стані страху та невизначеності: з одного боку, їм важко воювати на сучасному технологічному рівні, який виник завдяки українсько-американській співпраці, з іншого – ще складніше уникнути праведного гніву свого верховного головнокомандувача.
Орківські генерали можуть стати добрими переговірниками для Заходу: лише за одне розкрадання рашистського армійського майна їм належить амністія, а якщо складуть зброю, то перспективи у них ще кращі… Набагато кращі, ніж у підданстві бункерного вождя.
Орест Сохар
