Несподівано змогла подивитися кіно. Думаю, багатьом зараз буде співзвучним фільм данського режисера Уле Борнедаля «Тіні в моїх очах». Наприкінці другої світової війни в Копенгагені випадково розбомбили школу замість штабу гестапо — винищувачі відхилися від курсу…
Фільм у першу чергу про бога, який іноді нахиляється підняти олівець, а світ у цей час лишається без його опіки.
Експресивна робота в пам’ять про загиблих монахинь, вчителів і учнів копенгагенської школи, і про страшний слід, що його залишає війна на дітях.
От тільки російська армія зумисне знущається в першу чергу над цивільними, залишаючи по собі випалену землю — щоб і трава не росла. Російський геноцид насправді аналогів не має. Можливо, сенс цього геноциду найкраще передає слово «іспопєліть» не тільки людей, а й землю і все на ній суще.
Роксана Харчук
