Хіба це лідери? Хіба це політики? От раніше… Ідеалізація минулого — це неодмінна риса мрійників і романтиків. От взяти постаті переможців у Другій Світовій війні Вінстона Черчиля і Франкліна Рузвельта. Без гриму і лаку.
Австралійські історики вважають Черчиля бездарним воєноначальником і самовпевненим дилетантом. Саме Черчиль, як Перший лорд Адміралтейства, спланував сумно відому провальну Галіополлійську компанію в Туреччині. У цій операції загинуло майже 9 тисяч рекрутів з Австралії, десятки тисяч були поранені і зникли безвісти. Катастрофа в Галіополлі стала першим кроком до усвідомлення австралійців своєї окремої від британців ідентичності і породила прагнення до державної самостійності.
Не раджу вступати в суперечку щодо талантів і моральних якостей Вінстона і з істориками Норвегії, чи Ізраїлю…
Інший переможець — Франклін Рузвельт до приходу в політику власними руками і розумом не заробив ні цента. Та й потреби у цьому не було. Про безхмарне фінансове існування свого онука подбав дід Франкліна Рузвельта Уоррен Делано Молодший, – успішний наркоторговець, який брав участь у торгівлі опіумом під час своєї роботи у Китаї і на цьому заробив фантастичні сімейні статки.
Не ідеалізуймо ніколи політиків. І не сварімося сьогодні щодо Трампа чи Гаріс. Про їхній інтелект, таланти, їхню місію і роль більш-менш тверезо будуть судити наші онуки, поміж яких, можливо, менше буде романтиків і мрійників.
Віктор Лешик
