Щоразу, коли Зеленський і ті, хто за ним стоять, запускають в українське суспільство чергову «качку», а опісля спотерігають за реакцією, виникає питання в причинно-наслідковому ланцюжку на кшталт одвічного: що первинне й важливіше — яйце чи курка?
І кому та для чого це потрібно?
Так сталося і після підйому на щит «формули Штанмаєра» з розведенням, точніше — відведенням (українських), військ від лінії фронту на Донбасі, коли суспільством прокотилася потужна хвиля протестів.
Зеленському довелося дещо пригальмувати капітулянтські ініціативи і навіть заявити в Мінську про необхідність розпуску т.зв. ДНР і ЛНР.
Утім, якщо припустити, що ідею про позпуск ОРДЛО «зелені» заготовили заздалегідь, ще до скандалу з «формулою Штанмаєра», то в такому разі послідовність речей змінюється і навіть стає схожою на вправний «хід конем».
Іншими словами, маючи ще чималу підтримку електорату, Зеленський свідомо і цілеспрямовано «подражнив» українське суспільство для того, щоб під таким «хитромудрим прикриттям» отримати від нього нову, твердішу, установку на переговори в Мінську, а згодом, можливо, й у нормандському, чи ще якомусь, форматі. При цьому не викликаючи на себе зайвих кпин за таку «імпровізацію» від західних партнерів і кремля…
Але це тільки припущення.
З розряду оптимістичних. Насправді ж гра Зеленського, врешті, може виявитися примітивнішою, а отже, й небезпечнішою для України.
Микола Цвірінько
