Провів два тижні в «інформаційній оазі»: інтернету не було, а в телевізорі дивився лише програми про океан, савану, Галапагоські острови тощо (приємно в цьому сенсі здивував Перший канал).
Тож, перші враження після «інформаційного посту».
Нині, умовно, в Україні можна виділити п’ять панівних політичних течій.
Перша – прикольна політика: жарт (особливо лиховісний) стає законом.
Друга – азійська політика: вибірковість (партійна, кланова, родинна тощо) у застосуванні закону. Як приклад: «Друзям – усе, ворогам – закон».
Третя – європейська політика: закон один для всіх, він діє, але не застосовується, і нема нікого вищого від закону.
Четверта – лірична політика: закон визначає не тих, хто правий або не правий, а хороших і поганих – естетична вибірковість.
П’ята – індивідуальна політика: закон є не втіленням уявлення про справедливість, а механізмом здобуття влади, тобто – різновид політиканства: допустимим стає союз із будь-ким.
Часом деякі зазначені течії збігаються, переймаючи одна у одної риторику про справедливість. Ставлячи її, справедливість, понад законом, вони негайно впадають в азійщину, тобто – вибірковість, але вже у визначенні критеріїв справедливості.
Безумовно, список зазначених політичних течій не є вичерпним. Він насправді нескінченний, як нескінченним є перелік виконавців української естради: пісенного, розмовного жанрів і навіть пантоміми, коли все написано вже на обличчі.
Валентин Ткач,
світлина з «інформаційної оази»
