Політика

Леонід Данилович і НАТО. На відстані руки…

Сьогодні в Лондоні розпочався щорічний саміт НАТО. Подумалося, що найближчими та найконструктивнішими стосунки України та Північного-Атлантичного Альянсу були за часу Кучми.

Хоча він ніколи і не позиціонував себе великим євроінтегратором, але саме за його президенства співпраця з НАТО велась найбільш системно та успішно. Це був єдиний період, коли вступ України до Альянсу виглядав реальністю.

В 1997-му Україна та НАТО підписали Хартію про особливе партнерство (Мадрид, на фото). В ній уперше було закріплено стратегічний курс нашої країни на членство в Альянсі та намір реформувати збройні сили України за стандартами НАТО. Відбувалися спільні військові навчання, контакти між вченими, проходили спільні круглі столи тощо. Цілеспрямована та прагматична співпраця цілком реально привела б до отримання ПДЧ наприкінці другого терміну Леоніда Даниловича.

Думаю, злякавшись такої перспективи, а також після кількох хвиль розширень НАТО на Схід до процесу серйозно включилася Росія. Там саме до влади привели Путіна, розпочалося зростання цін на газ та нафту і країна оговталася від економічної кризи та хаосу 90-х. Десь тоді однією з найважливіших стратегічних цілей Росія визначила недопущення вступу України до НАТО. І ці плани успішно були реалізовані практично одразу.

На етапі найефективнішого зближення України та Альянсу у нас розпочалися внутрішні кризи, від яких країна так і не оговталася. Вбивство Георгія Гонгадзе, оприлюденння плівок Мельниченка та, як результат, потужна акція «Україна без Кучми».

Однозначно, за частиною цих подій стояли російські спецслужби. І їхня мета також зрозуміла. В цей же час Росія розпочинає зближення з США, а в 2002 році (рік «Кольчуг») було створено Раду Росія-НАТО. Вплив Москви (в тому числі, неофіційний) на Європу та НАТО почав зростати.

Але адміністрація Кучми не збавляла обертів.
Вперше Україна офіційно визначає вступ до НАТО головним пріоритетом, а в червні 2002-го Кучма надсилає до НАТО листа з проханням прийняти Україну до Альянсу.

Україна очікувала саміту в Празі, який мав відбутися восени того ж року. І саме тоді спалахнув скандал з продажем в Ірак комплексів «Кольчуга». Це була ТОП-тема більшості світових ЗМІ. Наша країна та її лідер потрапили в міжнародну ізоляцію. Україна була дискредитована в очах США та НАТО саме в момент піку наших відносин…

Саміт в Празі запам‘ятався найбільше тим, що єдиний раз за всю історію президентів посадили за стіл за французьким алфавітом. Щоб Кучма не сидів поруч з Бушем та Блером…

Вже наступного року Росія «втягнула» Україну до Єдиного економічного простору (разом з Казахстаном та Білоруссю). Київ отримав вигідний газовий контракт. Також в Україні активувалася діяльність проросійських сил та медіа. Зростав вплив Медведчука. Громадська думка щодо євроатлантичної інтеграції була досить негативною, а слово НАТО для багатьох — страшилкою.

Тоді ж Москва провела «репетицію» своїх майбутніх агресій (Тузла-2003), а НАТО не приділило тим подіям жодної уваги. Пізніше від такої ж глухоти постраждала Грузія в 2004-му та знову ж Україна під час анексії Криму та агресії на Донбасі.

Переконаний, що найближчими до вступу в НАТО ми були на початку тисячоліття. І тоді ці плани зупинила Москва. Більше того, саме тоді в Кремлі почали розробляти військові та політичні операції на послаблення України, в тому числі військові дії, які розпочалися в 2014 році…

Олександр Ломако

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.