Ніколи не забуду Луцьк, коли в одному інституті (кажуть, се тепер великий університет, який єдиний лишиться на всю Галичину, й переплюне Львівшький) була зустрічі із Левком Лук’яненком.
Він тоді плакався про продажність української телевізії.
І я запитав його, чому вони не купили, бодай, один канал?!
І, знаєте, що відповів Лук’яненко, сей дивний герой не нашого часу, а потім кидався на мене з кулаками після зустрічі, коли зрозумів, що неприпустимо відверто обмовився (а се видів пан Остафійчук в ролі ректора, і не знав, що «сє діє»; і їдна журналістка з «Галичини»)…
У Лук’яненка тоді прохопилось: «Пане, у нас були гроші, і ми могли скупити всі канали, але нам треба було розбудовувати партію».
Скажіть мені, де тепер Республіканська партія?!
Тому всі претензії — до «мучеників» Незалежности.
Євген Баран
