Колись, на пікові своєї другої президентської каденції Леонід Кучма, кажуть, частенько вживав це слово, узагальнюючи все українське патріотичне середовище. Більше того, він досить вміло жонглював таким блатним поняттям на переговорах із росіянами.
За переказами очевидців, одного разу, коли проходила традиційна зустріч у Криму з В. Путіним, у російської сторони виникли питання до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо зайвої, на їх думку, вимоги, яка стосувалася вживання української мови в телерадіоефірі.
Тоді Леонід Данилович, в присутності свого візаві передзвонив до Києва і «дав прочухана»:
— Вы что – нацыки?!
«Нациками» в Кучми були всі: від В. Чорновола – до простого патріота, який виходив на демонстрації щодо утиску своїх прав з обігом рідної мови…
Таке ставлення пояснюється легко, адже той же Кучма, як не крути, сам потрапив під «насільствєнную украінізацію». Був би собі директором «Южмашу», сидів би під «куполом» простим депутатом – жодних тобі проблем, говори російською.
А призначили Прем’єром, потім обрали Президентом, хоч-не-хоч, а ЗМУШЕНИЙ говорити українською. Яка незалежність – без власної мови?!
Кучму мова дещо «перевиховала» (хоча й не без політичної кон’юнктури): на перший свій термін він «зайшов» під гаслом запровадження двомовності (російська й українська в рівних правах); ідучи на другий, орієнтуючись на електорат західних областей, уже заявляв: «Україна – не Росія»!
«Мовно-патріотичну метаморфозу» пережив і російськомовний Віктор Янукович. Про Азарова я же мовчу… Та все ж у побуті, в родинах, чого гріха таїти, українські президенти й прем’єри (окрім, напевне, одного В. Ющенка) слугуються винятково російською… І це, на жаль, гіркий факт!
Звісно, до рідних патріотів також немало запитань.
Лідери патріотичних рухів у різні роки або сторонилися влади, позбавившись впливу на ситуацію в Україні, як це колись зробив В. Чорновіл («Народний Рух України»), відмовившись на початку 1990-х очолити Уряд при президентові Л. Кравчуку. Або навпаки, зайшовши до влади, своїми діями дискредитували власну політсилу (ВО «Свобода» зразка 2014-го року).
Все ж мої міркування спрямовані більше не в учорашній, а в сьогоднішній день.
Адже ситуація з «нациками», схоже, може повторитися. І патріотично-професійна частина нашого суспільства має шанс знову опиниться на маргінесі, прямуючи «паралельною» із владою колоною. Замість того, щоб іти в одній – потужній, проукраїнській, у якій слово «націоналіст» нарешті набуде свого первинного змісту: дієвий патріот!
Микола Гриценко, «День»
