Якраз у цей день, 19 серпня, але 2 роки тому запізнався з дивовижним Петром Сорокою… Невдовзі отримав і його «Симфонію Петраківського лісу», але познайомитись ближче нам не судилося…
НА СМЕРТЬ ПСА ЕДІПА
Все на землі повите таїною,
Але таке щось коїться зі мною,
Неначе ти, мій лісовий герою,
З небесних врат
Являєшся мені не тлінним прахом,
Що обдає тривогою і страхом,
А повертаєш в ліс веселим птахом,
Як бог крилат.
Чи день, чи ніч спадає непрозрима,
Пасеш мене гарячими очима,
Стоїш на чатах – янгол за плечима.
Високий лад.
І тчеться наша мовчазна розмова,
Де слово загорається від слова,
Немов від повні зірка вечорова.
Віват. Віват.
Ті протопти, які ми залишили,
Кущі не вкрали, трави не зашили,
Коріння буків напинає жили,
Як той булат.
Закони світу теж немов з булату,
І їх не стерти і не подолати,
Небес безсмертних нависають шати
Й лісів шарлат.
І нам відкрилось, що любов гарячу
Не поділити на людську й собачу,
Не бійся, брате, більше не заплачу,
Вгортайся в тінь.
Нічого не дається нам задарма,
Та з Бога ми не зробимо жандарма,
Це просто діє річ така як карма.
І все. Амінь.
Петро Сорока
P.S.
Після цього вірша ми списалися у ФБ…
Вас. Триліс: Не можу сказати, що більше вражає — розкішна краса поетичної техніки чи такий простий і такий несподівано глибокий зміст. Згадався Пастернак: «У нього було суто дворянське відчуття рівності з усім живущим».
Пет. Сорока: Дякую, дорогий приятелю, дякую. Як наснажують і допомагають вистояти такі слова. Відчув Вашу душу — світлу і чисту. Зі Спасом!!! Христос посеред нас!!! Так хотілося б, щоб до Вас долетіла бодай одна моя книжка про Ліс. Але нав’язувати не смію…
Вас. Триліс: От уже що-що, а церемонитись зі мною не слід. Я трохи почитав Вашої прози (натрапив на «Голос із хорів», дещо там іще фрагментарне), та бачу, що церемонитися скоріш доведеться мені з Вами. Справа в тім, що я теж глибоко віруюча людина, але різко протилежної віри — атеїст, матеріаліст. Твердо й давно вірю, що ніякої сили, вищої за людський розум, ніде не існує. Якийсь час страждав від неможливості докричатися до християн, але це давно минуло. Робота з людьми навчила мене, що віра, за всієї її різноманітності й протиріч, абсолютно не є перешкодою для будь-якого реального ДІЛА. З іншого боку, віра — це в принципі річ священна, оскільки народжується й формується як підсумок особистого життєвого досвіду, отже вторгатися на цю територію без запрошення — хамство. А так, буває, хочеться.
