Про що б не домовився у Нормандії В. Зеленський — тривалого миру в Україні не буде. Його не може бути з тих причин, що протистояння України і Росії розпочалося не вчора і не в 2014 році.
Воно має давніші корені, а 2014 рік лише став кульмінацією, коли реально почали стріляти, і Росія фізично захопила шматок української території.
Не варто сподіватися, що лише один підпис може кардинально змінити настрої в обох державах. Адже в Росії та України прямо протилежні життєві завдання: Україна прагне діяти як суверенна держава на рівні з іншими, Росія намагається залишити Україну в своїй зоні впливу і продовжувати смикати за ниточки.
Якщо сприймати мир — як перемир’я, коли тимчасово (можливо впродовж місяців чи навіть років) не стрілятимуть, тоді такий варіант справді можливий. Однак, якщо сприймати мир як відсутність постійної агресії Росії щодо України — то жодних підстав для його появи поки що нема.
Росія живе і мислить як імперія, де Україна — це її сфера впливу і від своїх зазіхань вона не відмовиться. У всякому разі домовитися про це на зустрічі неможливо. Для цього потрібно докласти куди більших зусиль.
Сьогодні В. Зеленський в Нормандії справді може домовитися про повернення в Україну 2013 року (коли росіяни нікого не вбивають, але прямо впливають і на економіку України, і на кадровий апарат, і визначають зовнішню політику) і, напевно, більшість українців би погодилися на такий варіант, коли відновлення впливу Росії буде обміняно на душевний спокій більшості наших жителів.
Однак рано чи пізно після 2013 року завжди приходить 2014-й, коли Росія знову захоче отримати більше, аніж має. А Росія завжди хоче отримати більше, ніж має.
І тоді знову виявиться, що українці не готові, не налаштовані, влада розгублена і не знає, що робити. Бо знову повірили в казки про «вічний» мир, який знову чомусь виявиться дуже коротким. А далі — те саме, по колу, поки кардинальні висновки не будуть зроблені.
Денис Рибачок
