Слава Україні.
Треба йти по молошне до Люди з-під Яготина — на мороз межи ґоночниє баушкі, а я тут нотатки мережу. Але є читачі — прихильні а не дуже, сміливі а не дуже — українчі.
Бачу з листування Петра Стебницького і Евгена Чикаленка, як вони критишно ставились до «мерзенної невдячної проклятої нації», а все ж перли свого плуга день-у-день, рік-у-рік. І не тільки вони.
Багато криків і галасів з погляду сьогоденного моменту, з позиції держави Ґройсмана-Авакова. Але яйцеголові мають дивитися на все з позиції УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ. Тоді бачиш панорамно: і учорайше, і сьогоденне, і прийдешнє.
Героям слава.
Яйцеголові під орудою невтомного Евгена Бистрицького розмислювали в Укрінформі (а він уже столітній дід, не инакше. До КМДА Сай-Боднар мене не пустив на святкування, мовлялечки: мєстов нєт.
Аби ти так дихав, як там мєстов не фата. Там тисяч з п’ятеро сай-боднарів мо розмістити) про антипопулістичні інструменти у достосунку до президентських програм кандидатів у кандидати у президенти. Мовили Огризко, Стецьків, Вишневський, Пекар. Гарань красномовно мовчав. Марна справа, як на мене. Вишневський чітко визначив тренд ВІН ЧИ ВАНА.
Все. Вибори зроблено.
Всі инші — статисти альбо політичні перекупки. Яйцеголовим варто поміркувати над важливою — засадничою — темою: як вирішити проблему двовладдя на верхах. Тобто: або американський варіант: президент-керівник уряду, противага — сильний двопалатний парламент, або канцлерська німецька модель. І програму яйцеголовим варто розробляти для наступника Порошенка, що прийде через п’ять років.
Слава Нації.
У Спілці композиторів молоді компи захопили простір. Багато імен, музики, навіть імпровіз був. Але висновок мій маловтішний — багато розуму, а серця нема.
Смерть ворогам.
Оспівав Стельмашевську у статті — вона цього хотіла. А узагалі з цими сторіччями — якась доїльна машина бюджету на порожні і безпотрібні події. Заробляють мистці без совісти і смаку, близькі до теперішньої влади. Розтринькують золоті копійки на повітря. Навіщо? Зробіть наступні сто років раєм для українського мистецтва бодай у Київі. Але для цього треба відмовитись від ЩЕРБИЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ.
Щербицький навалив у штани і застрелився 30 років тому — наступного року святкуватимемо круглу дату. Але ЩЕРБИЦЬКА КУЛЬТУРА — жива, пульсує, жере кошти платників податків.
Убогі творчі спілки, убогі творчі колективи, убогі — переважно антиукраїнські — театри, убогі музеї радянського зразка, звання, імперія поплавського, синекура Білозір-Недзельський… все це дрімуче УРСР.
Роман Кухарук
Світлина у тексті: малярство великого українського майстра Миколи ГЕ
