Ми всі беремо участь у бойових діях, бо на гібридній війні тилу немає. На фронті військові ризикують життям, а є й «дивана армія», яка нічим не ризикує, але від того, як поводяться її «бійці», дуже багато у цій війні залежить.
Коли ми не впадаємо «автоматично» в істерику з будь-якого приводу, коли ми вимагаємо надійних фактів, щоби повірити чи не повірити інформації, коли ми все-таки вибираємо слова оцінюючи власну державу та її владу – це і є наша часточка, вкладена у спільну перемогу.
Коли ми всього цього не робимо, ми частіше за все є об’єктом спланованих маніпуляцій. Ворог вкладає колосальні ресурси в те, щоби ми чинили згідно з його військовими (так-так, сааме це слово!) планами маніпулювання громадською думкою, і якщо його зусилля досягають мети хоча б і на вашій кухні – це і є маленький, але крок до загальної поразки.
Звісно, масована пропаганда і провокації – уже не менше 150 років є в арсеналі держав, які воюють. Але лише зараз, разом з Інтернетом та транскордонними засобами впливу на свідомість, інформаційна зброя по руйнівній силі зрівнялася з Бомбою.
Впровадження в 10-ти областях України воєнного стану – це як всеукраїнська перевірка на «вошивість» саме в такому сенсі. Навіть «політичний цирк» у Верховній Раді, попрацювавши на публіку, і добившись скорочення терміну і територій, на яких запроваджується воєнний стан, дав голоси. І це маленький, але привід для оптимізму. Бо не так важливий для оборони сам воєнний стан, як продемонстрована українськими політиками здатність все-таки об’єднуватись, хоча б у таких випадках. (Опоблок, усі його відгалуження та іже з ними – це що завгодно, але не українські політики і треба докласти всіх зусиль, щоби в наступній Раді їх було, принаймні, ще менше.)
Українцям всіх національностей треба підтримати свій парламент, який, здається, зробив для себе неможливе. Так і ви – зробіть. На цій війні не дають орденів, але можна отримати незрівнянно більше – назавжди українську Україну. А можна її втратити. Через власне глупство і затятість – лише уявіть!
Всі в Україні цього ПОПЕРЕДЖЕННЯ, на жаль, не почують, але нехай його почує побільше нормальних людей.
Сергій Тихий
