Політика

Про що мовчать в питанні про автокефалію

Авто з грецької — сам, кефаліголова.
Себто автокефальна — самоглавна чи самостійна.

1. Православіє, на відміну від католицтва, не має намісника Бога на землі і всі глави 14 автокефальних православних церков в принципі рівні. Вселенський патріарх — перший по честі та ще арбітр у суперечках церков. Він, в силу перебування у мусульманській Туреччині, залежний від турецької влади і сам є державним службовцем Турецької республіки.

Проте, якби не захист його Сполученими Штатами Америки, невідомо — де би він опинився…

Тому визнання\невизнання константинопольским патріархом української Церкви в значній мірі залежить від позиції турецької і американської влад. Враховуючи стосунки цих країн з Росією, визнання української Церкви за цим критерієм стає реальним.

2. Грецькі патріархи нічого просто так, задарма не роблять. Ось і колишній консул в Анкарі Богдан Яременко прямо пише, що ще міністру економіки Порошенку він радив «надати матеріальну допомогу» константинопольському патріархату. Отже, якщо сьогодні так впевнено говориться про ймовірність визнаної української автокефалії, — значить «уплочено».

3. Вселенський патріарх НІКОЛИ не визнавав належності української землі до московського патріархату. Пам’ятаю, як покійний чернігівський митрополит московського патріархату Антоній (Вакарик) читав у 1990 році лист Вселенського патріарха Димитрія I, де говорилося про визнання РПЦ лише в межах 1596 року, тобто без приєднання Київської митрополії.

4. Проти втручання держави у церковні справи (читай — проти автокефалії) кричать захисники РПЦ, створеної Йосипом Джугашвілі (кличка — Сталін) у 1943 році. Анекдот… Навіть назва була змінена — із Російської (як при патріарху Тихону) вона раптом стала Руською…

5. Зрештою, міф про невтручання держави у церковні справи є лише міфом. Якщо ж москвофіли переконані в протилежному — мають піти в єресь, відкидаючи всі Вселенські собори, скликані імператорами. Он, навіть святий рівноапостольний імператор Костянтин, скликаючи вселенський собор, який прийняв Символ віри, був … язичником. Щоправда, перед смертю став християнином.

6. Чесно кажучи, я сумніваюся у рішучості Вселенського патріарха Варфоломія I надати українській Церкві автокефалію, згадуючи яку реакцію викликало таке визнання щодо малесенької Естонської церкви. Тоді патріарх московський Алєксій II перестав поминати Вселенського патріарха. Правда, на користь московиту Рєдігеру це не пішло… Але враховуючи зміну геополітичної ситуації у світі, все ж таке визнання (документ зветься Томос) стає реальнішим.

7. Колись у присутності Ющенка я розповідав про три випадки визнання церковної автокефалії у ХХ столітті. Перший — грузини методично вбивали присланих з Москви екзархів, аж доки Сталін наказав РПЦ визнати автокефалію Грузинської церкви. Другий — польська влада і церква (православна — є там така, уявіть собі!) спільно звернулися до Вселенського патріарха за Томосом і він його видав. Третій — естонська влада поступила так само, ще й вивізши насельниць Пюхтицького монастиря на кордон з Росією і відправивши їх на історічєскую родіну.

Ми йдемо польсько-естонським шляхом. До «пюхтицького варіанту» ще не дійшли, але бачивши, як у Жуклі, за пару десятків кілометрів від російського кордону, звичайні селяни відкидали, як снопи від церкви, московських служок — такий потенціал у нас є, і він скоро вибухне.

Онуфрій, готуйся!

Василь Чепурний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.