Минулих вихідних Україна їздила на проводи. І хай хоч що там говорять про моральний занепад, духовну деградацію нації, але коли бачиш цей масовий рух до могил предків, до рідних місць, до стежок дитинства, переконуєшся, що в народній душі ще безліч скарбів, які не дадуть їй остаточно зламатися, здобуваєш віру й опору на часом такий розчарований будень.
Кажуть, цього року проводи були особливо багатолюдними. Мабуть, не випадково. Бо в нинішньому житті стільки бруду і розчарувань, що людська душа мимоволі прагне набратися чистої енергії роду, предківського духу, відчуття єдності народу.
Україна їздила на проводи.
Пенсіонери і пільговики, щоб здешевити собі дорогу, намагалися добиратися електричками. Нерідко їх доводилося чекати вночі і не одну годину. Скорчившись, якось примостившись на жорстких сидіннях на вокзалах, здебільшого немолоді люди дрімали, перебували час.
У ці дні цього року мені довелоя побувати не на одному вокзалі, і я помітила, що сидіння скрізь типові – ніби спеціально зроблені для виправлення викривлень хребта, а не для того, щоб людина могла відпочити, розслабитись.
Хто нерозумний і черствий понаставляв цих пластикових стільчиків на вокзалах у Кіровограді, Знам’янці, Умані, Білій Церкві?!!
Подекуди позберігались старі дерев’яні, хоч і жорсткі, але глибокі, з пологими високими спинками сидіння. У Білій Церкві їх, наприклад, ціла зала. Але та зала зачинена, бо прибиральниця, яка, очевидно, має мізерну зарплату, не хоче там прибирати.
І що ж ми надбали у цій царині за останні роки?
Нічого, крім ще байдужішого, ще зневажливішого, ніж за тоталітарної системи, ставлення до людини.
Дорога дає багато негативних емоцій.
Зруйновані ферми, обдерті будівлі, особливо жаль, коли це старовинні споруди, які колись були окрасами міста чи села, і куди, очевидно, і архітектори, і будівничі вкладали душу. Ми той дух, ту красу в незалежній Україні мали б берегти, як зіницю ока, бо то неоціненна річ для суспільства — енергетика творення. А воно все занепадає, валиться, і немає нікому до того діла…
… А на могилках застелені скатерки, на яких різнобарв’я пасок, крашанок, писанок, цукерок, а на хрестах вінки та неймовірної краси вишивані рушники.
І посмішки, і обійми, і розпитування.
І від старого до малого:
— З проводами, будьте здорові!
— Будьте й ви здорові!
— Христос воскрес!
— Воістину воскрес!
Господи!!!
Коли ж із щирості і доброти, з гостинності і краси, з доброзичливості і невичерпного терпіння цієї нації постане воля й потуга, аби змінити і матеріальне життя?!
Коли цей народ нарешті знайде свої духовні скарби, щоб сповна скористатися з них і стати самим собою?!
Світлана Орел
