Минув рік. Чому не перебуваючи тоді у Блоці Петра Порошенка, я голосував за нього? Не тому, що вважав Порошенка ідеальним чи безгрішним. Справа в іншому. Я голосував за політичні цінності Порошенка, його партії, своєї тодішньої партії (а я був у «Народному Фронті»).
Так — мова, віра і армія для мене були і залишаються не порожніми словами. Мені було дивно, що більшість національно-демократичних сил тоді промовчали, поділили електорат або й працювали проти Порошенка.
Так, він зробив багато помилок, але ж мова йшла не про особистість, а про цінності та фаховість Порошенка і його опонента. А також про людей, які могли бути поруч: партії, лави запасних, команди. Було ж очевидно, що Зеленському мова, віра і армія — байдужі, якщо не ворожі, що досвіду він не має, що несамостійний, а залежний від олігархів. Тому для розумних людей було зрозуміло вже тоді, що корупція за нього зросте.
Кажуть: ну, він же хотів хорошого!!!
Так. Я теж можу захотіти найкраще в світі виконати Моцарта, обдурити усіх і перемогти на конкурсі головного диригента Віденської опери. Вигнати отого старого баригу, що там розмахує руками і стати за пульт. Не факт, що в мене вийде.
Але виправдання, що я хотів хорошого — не спрацює. Бо є питання відповідальності, про яке ми забули. Безвідповідальні громадяни безвідповідально проголосували за безвідповідального Зеленського.
Бо не можна сподіватися на особу, яка немає цінностей, команди (у політиці — це партія) і відповідальності. Ці вибори мають стати уроком для всіх: опозиції, влади, виборців та й самого Володимира Зеленського.
Микола Княжицький
