Є в карантинному Великодні і свої приваби. Ми вперше не пішли до церкви і слухали службу Божу з ноута. На столі вже загравали з сонячними променями драглі, на тарелі лежало запечене м’ясо, бурячки з хроном, а окремо два пляцки — кучерявий і маковий.
В святковому кошику червоніли крашанки, пахтіла вудженина, а поруч розмістилися масло і сіль. Білий корінь хрону стирчав з кошика, як лицар, що став на варті біля своєї королеви – пасочки.
Коли священик запитав, чи є надворі люди, що принесли посвятити паски, ми дружньо гукнули в ноут: «Є-е-е!!!».
І він почув нас.
Тоді я взяв кропило, вмочив у свячену воду йорданську і, проказуючи «Во ім’я Отця, Сина і Святого Духа амінь!», покропив і нас, і кошик, і стіл, і псюню Стеллу, і кицю Ксеню.
Останні два члени родини поставилися до цього з розумінням і не чкурнули, як то бувало раніше, коли я їх кропив для забави водою з крану.
Потім ми сіли за стіл і спожили, що Бог прослав.
Христос Воскрес!
Юрій Винничук
