Спробую пояснити так. Мабуть, це буде трохи примітивно, проте красиво напишуть і без мене. Я всього лиш спробую пояснити… Уявіть собі ситуацію: ви з іншою людиною вимушені перебувати в одній кімнаті. За стіною жалібно плаче дитина і кличе на допомогу. Ви того жалібного плачу не чуєте, а людина поруч з вами чує. Ну от не чуєте ви в силу різних обставин. А ваш сусід стверджує, що поруч за стіною плаче і кличе дитя. А вам – тиша…
Який вигляд матиме ваш сусід з його розмовами про плач дитини у ваших очах? Ну, дивний він, правда, цей сусід?
А тепер уявіть собі, що дитину за стіною хтось почав бити, а ваш сусід, виявляється (!), ще й бачить крізь стіну. А ви і не чуєте, і не бачите. Ви нормальна людина. А сусід і чує, і бачить. Він починає волати до стіни. Він починає гупати. Він починає термосити вас. Він….
Уявляєте собі цього дивного сусіда?
І вашу реакцію на нього.
А тепер уявіть, що ви враз почули той плач також. А потім ще й побачили теж крізь стіну, як ту дитину б’ють. Уявіть тепер себе. Уявіть тепер ваш шок. І чи буде тепер ваш сусід вам дивним?
Ні!
Якщо ви почуєте й побачите те, що чує і бачить він, вам цей сусід не буде дивним. Ви подумаєте: «Господи, як він це все терпів, а я ще з нього сміявся, ніби він якийсь дурень!» Ви підхопитеся і, можливо, станете вести себе ще гучніше(!) і дивніше(!), ніж ваш сусід. Ви скажете: «Що ж ти так спокійно мені все пояснював». Ви почнете волати до стіни, гупати в неї кулаками і ногами, крутитися на місці, ви кинетеся виламувати двері, перевершивши сусіда, і ще багато яких дій почнете робити, які вам раніше здавалися безглуздими і дикими…
Це якщо ви побачите і почуєте.
Не даремне є прислів’я: очі не бачать – серце не болить.
Ірина Фаріон.
Вона читає набагато більше, ніж ми. Вона знає набагато більше, ніж ми. Вона аналізує набагато більше, ніж ми. І тому, вона пропускає крізь себе набагато більше болю, ніж ми.
Не тому, що ми такі товстошкірі чи тупі, а тому, що вона набагато більше читає, аналізує, знає… І тому їй болить більше. І цей біль вона намагається донести нам. Нащо? А без цього ніяк! Без нашого усвідомлення попередньої дороги, без аналізу цієї дороги – ми й далі будемо йти не в той бік! Ба, більше, ми розуміємо, що йдемо не туди, АЛЕ (!) підсвідомо ми не хочемо нічого знати й аналізувати. Ми готові бути й далі сліпими і блукати навпомацки, аби лише не пережити від отриманих знань (а ми інтуїтивно відчуваємо, що так і буде) величезний больовий шок.
А Фаріон його пройшла.
Вона увібрала в себе ту нашу болючу дорогу і намагається подати нам лайтову, полегшену версію. Що ж ми? Ми відмахуємося. Вона нам — різка, гостра, нетерпима, негнучка, нелагідна, не… не така.
Одне слово, як той сусід угорі. Поки не чуєш і не бачиш, що чує і бачить він. Замість спробувати почитати те, що читає вона… Замість спробувати дізнатися хоча б частину того, що знає вона… В суд її. В суд.
Колись так само засудили того, хто знав більше і сказав: «Земля кругла». Руки геть від Ірини Фаріон!
Лариса Ніцой
