Рівно 10 років тому, була така сама спека, як і сьогодні… Весь липень я жила в будинку батьків. Такого не було давно, я навіть не поясню зараз, з чим було пов’язане те рішення… Можливо моя підсвідомість знала, що це останні дні та останнє літо разом… Ми говорили, говорили, розказували одне одному так багато, ніби не розмовляли все життя… Я ніколи б собі не простила, якби не провела той липень 2010 поруч з ним…
В той вечір я приготувала йому його улюблену гречку, саме так, як готувала бабуся, і котлетки зі щуки. Він пішов спати, сказав, що втомився і хоче прилягти раніше…
А зранку я почула істеричний крик мами: «Олена, тато вмирає!»
А далі все, немов суцільний жах… Він помер на моїх руках… Я чула, як він видихнув і пішов у кращий Світ… У світ де нема злості, підлості, заздрості, підступності, брехні…
Заврта зранку минає 10 років як Його нема…
Поїду на кладовище, привезу квітів, посиджу, поговорю… Знаю, ти прийдеш і обіймеш, як колись… І стане затишно і спокійно… Як колись…
Олена Мозгова
