Рівно 10 років тому, була така сама спека, як і сьогодні… Весь липень я жила в будинку батьків. Такого не було давно, я навіть не поясню зараз, з чим було пов’язане те рішення… Можливо моя підсвідомість знала, що це останні дні та останнє літо разом… Ми говорили, говорили, розказували одне одному так багато, ніби не розмовляли все життя… Я ніколи б собі не простила, якби не провела той липень 2010 поруч з ним…
Спробую пояснити так. Мабуть, це буде трохи примітивно, проте красиво напишуть і без мене. Я всього лиш спробую пояснити… Уявіть собі ситуацію: ви з іншою людиною вимушені перебувати в одній кімнаті. За стіною жалібно плаче дитина і кличе на допомогу. Ви того жалібного плачу не чуєте, а людина поруч з вами чує. Ну от не чуєте ви в силу різних обставин. А ваш сусід стверджує, що поруч за стіною плаче і кличе дитя. А вам – тиша…
Абсолютна макабричність цього життєвого сюжету. Агресивний россійскоговорящій, відітє лі, разобідєлся і почувствовал сєбя ущемльонним і діскрімінірованним через те, що Ірина Фаріон посміла висловити свою думку (а я з нею солідаризуюся в цьому!) про носіїв «русского міра» в мовному просторі України.
Мені тут один приятель багато говорив про позитивну енергію думки: мовляв, не потрібно розхитувати човна, бо ворог радіє нашим недолікам. Ворогу радіти нашим недолікам не треба, він чудово їх знає і використовує. Мабуть, я помиляюся, але народу з такою розвиненою мімікрією, як в українців, здається, більше й нема.
Якщо ви захочете мандрувати Гетьманщиною, тримайтеся північніше від Київа. Найкраще поїхать на Козéлець через Остер, потім на Чернигів. Звідти держіться на схід, на Седнів і річку Снов. Звідтіля на Мену і Сосницю, на міст через Десну. Потім терпляче переживіть погану дорогу до сотенної Шаповалівки, щоб одержати винагороду — рівнесенький, космічний шлях до Батурина.
