«Слуга народу» (точніше, за версією Дмитра Разумкова, – «Слуга народА») — це справді «не бренд», хоч упродовж кількох років із нього творили «торгову марку», яка свою першу маркетологічну місію успішно виконала.
Чи виконає другу, покаже час.
«Слуга народу» — це образ, авторське право на який викарбуване на скрижалях радянської історії. Авторство належить вождю всіх народів і генералісімусу Йосифу Сталіну. А прив‘язаний цей образ до таких явищ, як «диктатура пролетаріату», «демократичний централізм», «влада рад» і «найдемократичніший у світі радянський лад», який увійшов у світову історію як один із найжорстокіших авторитарно-тоталітарних устроїв, панування якого спричинило тектонічні зсуви в розвитку людської цивілізації, війни, голодомори, загибель сотень мільйонів людей.
Отже, «слуга народу» — це політичний символ, маркер такого ж характеру, як і могили самих «слуг народу» біля чи поблизу бастіонів радянської влади (цвинтар біля кремлівської стіни в Москві або біля Верховної Ради в Києві).
Вибір такої назви для політичної партії в Україні являє собою свідоме або несвідоме декларування вірноті «славним революційним традиціям та ідеалам трудящихся».
Якщо це був підсвідомий вибір такої символічної назви для модерної політичної сили в незалежній Україні, то це є свідченням того, наскільки важкі ці вериги, наскільки радянськими (совковими) залишаються в Україні освіта, просвіта, інформаційна діяльність ЗМІ, що молоді люди, чиє становлення відбулося в уже незалежній Україні, залишаються зачарованими зловісною символікою страшного минулого.
Це означає, що марними можуть виявитися мрії прихильників Зє і ЗєКоманди про «глибинні зміни», про подолання корупції, про «диґиталізацію» і все інше, над чим намірилися попрацювати сучасні «слуги народу» як «нові обличчя» в українській політиці.
Якщо ж вибір назви-символу був усвідомлений, тоді це справді є світоглядним явищем, і преЗЄдент не помилився у своєму визначенні: «Це — наш світогляд». А от чи допоможе це Україні «встановити іншу систему», — це ще питання. «Слуги народу» запевняють нас, що вони налаштовані «не перезавантажити стару, а встановити нову систему».
Ні Зє, ні ЗєКоманда поки що не розкрили своє тлумачення поняття «система», не деталізували й своє розуміння «глибинних змін». Найкатегоричніше, що ми почули від Д. Разумкова як лідера партії «Слуга народА», так це: «Якщо не ми, то ніхто. Якщо не зараз, то ніколи».
Якщо йдеться про такий рішучий намір глибинної зміни політичної системи, тобто політичних підходів до способу урядування, і при цьому не робиться навіть натяку на зміну суспільного ладу, то це означає, що задумані «Слугою народу» «глибинні зміни» насправді глибинними не є, а от справжньою головною метою партії з такою символічною назвою є збереження «радянської системи», і для синів та дочок компартійно-радянської номенклатури, онуків і правнуків більшовиків, чекістів-енкаведистів-кадебістів – це, можливо, останній шанс, останній бій за збереження радянської влади, радянського устрою.
Хотілося б помилитися, але процес «обнулювання», про який я писав раніше як про можливість, набирає обертів. Перехоплена від нас і підкреслено задекларована під час першого візиту Зє за кордон ідея «системних змін» обіцяє залишитися лише риторикою з черговими реформами.
Володимир Іваненко
Український Університет
