«Що з нами відбувається, друзі? Чому ми перетворюємося на суспільство «шарікових?» — здіймає руки до небес чиновниця високого рангу Ірина Геращенко.
І це якраз той випадок, коли відповідь закладена у самому запитанні: «суспільство «шарікових».
Зросійщення чи русифікація, перетворення українця на «совка» (представника «єдіной общності – совєтского народа») якраз і є причиною того, що українське суспільство в масі своїй перетворилося (а не перетворюється) на «суспільство «шарікових».
Той факт, що навіть освічені люди, зокрема — українські політики високого рангу, продовжують оперувати поняттями російського культурного простору, бо «русскій мір» глибоко засів у їхній свідомості, став базовою частиною їхньої ментальності.
Це — наслідок тенденції, поміченої Станіславом Тельнюком ще 1963 року віршем «Забувайте українську мову». Це — також наслідок тенденції, не раз висміюваної Павлом Глазовим і Миколою Сомом («Кака била, кака єсть // Я нє ізмєнялася»).
«Шаріковщина»-булгаковщина в українському суспільстві — це вислід деградації, геніально відображеної в оповіданнях Григора Тютюнника: із села виїхали, а до міста не доїхали.
У сухому залишку маємо катастрофічно (sic!) низький рівень національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності українського суспільства загалом і кожного його члена зокрема.
Найгірше, що ті, котрі здіймають руки до небес, є насправді першими і «гідними представниками» цього «суспільства «шарікових», адже якби було інакше — вони бодай щось робили б для піднесення національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності українського суспільства замість того, щоб задаватися питаннями на кшталт: «Що з нами відбувається, друзі?».
Володимир Іваненко
