9 травня хороший день для того, щоб пригадати чим українцям обернулась втрата незалежності.
Гібридна війна, яку веде Російська Федерація проти України чи не найуспішніша в інформаційному полі. І якщо до фейків та брехні з боку росіян багато хто звик, то з розвінчуванням великого совєтського міфу про перемогу у Другій світовій війні наша нація робить лише перші кроки.
У цей день не прийнято згадувати, що Сталін разом з Гітлером розпочинав найкривавішу війну в історії людства. Не прийнято згадувати, що ця війна для українців була лише черговим етапом пекла на землі після десятирічь репресій, голодоморів і заслань.
Не прийнято згадувати чим запам’яталась мільйонам жінок і дівчат Європи червона армія. Не прийнято згадувати, що мільйони ветеранів з інвалідністю було приречено на смерть чи репресовано уже після 1945 р. Не прийнято згадувати, що Сталін боявся власних справжніх військових до останніх днів і не вважав результати війни перемогою. Не прийнято згадувати що парад «перемоги» згадали аж у 1965-му (а потім повторили лише двічі), коли зрозуміли що більше особливо і нема чим похвалитись.
Останніми днями помічаю все більше спогадів людей про своїх родичів, які не любили говорити про війну. Або про родичів, про долю яких ніколи не вдалося дізнатися. Особливо це стосується її реальних учасників, яких залишилося мізерно мало.
Проте, травми і міфи совєтського союзу залишилися у спадок мільйонам людей і навіть тим, хто народився уже після його розпаду. Ми стикаємося з цим в усіх сферах життя, але особливо болюче у ставленні до життя людини як до найвищої цінності.
Тому особливо обурює чути російську пропаганду з екранів телевізорів на телеканалах на зразок Телеканалу Інтер. Це не може вважатися діяльністю медіа. Сподіваюсь, що співробітники цього каналу, які бажають Україні розвитку і незалежності, стануть прикладом громадянської позиції у цій ситуації.
Дякую Юрієві Журавлю за те, що одним малюнком передав те, що ми ще дуже довго будемо намагатись сформулювати словами.
Уляна Супрун
